Цитомегаловірус: симптоми, діагностика, лікування та профілактика

Цитомегаловірус (Cytomegalovirus, скорочено ЦМВ) — це один із найпоширеніших вірусів, що належить до великої родини Herpesviridae. До цієї родини входять й інші відомі збудники, зокрема вірус простого герпесу типу 1 і 2, вірус вітряної віспи–оперізувального лишаю (Varicella zoster virus) та вірус Епштейна–Барр (Epstein–Barr virus). Спільною особливістю всіх герпесвірусів є здатність довічно зберігатися в організмі людини після первинного зараження, переходячи у так звану латентну (приховану) форму.

Для ЦМВ характерно, що після потрапляння до організму він вбудовується в клітини і може тривалий час ніяк себе не проявляти. Людина навіть не здогадується, що є носієм інфекції. Однак при зниженні імунітету — наприклад, через інші захворювання, сильний стрес, вагітність або імунодефіцитні стани — вірус активізується та починає розмножуватися, уражаючи різні органи та системи.

ЦМВ має подвійне значення для медицини:

• для здорової дорослої людини він зазвичай не становить серйозної небезпеки, протікаючи у легкій або безсимптомній формі;
• для людей з ослабленим імунітетом, а також для плоду під час вагітності інфекція може бути загрозливою, викликаючи важкі вроджені вади або навіть загибель.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, від 60 до 90% дорослого населення планети мають антитіла до ЦМВ, що свідчить про вже перенесену інфекцію. В деяких країнах із низьким рівнем гігієни та тісними побутовими контактами показник інфікованості може перевищувати 95%.

Дослідження показують, що цитомегаловірус є одним із головних вірусів, що передаються внутрішньоутробно. У країнах із добре розвиненою системою охорони здоров’я він все одно залишається провідною причиною вродженої інфекційної глухоти та деяких неврологічних порушень у дітей.

Ще однією унікальною рисою ЦМВ є його великий геном серед усіх герпесвірусів — приблизно 230 тисяч пар основ ДНК, що ускладнює створення ефективної вакцини та противірусних препаратів. Завдяки цьому вірус має широкий набір білків, які допомагають йому уникати імунної відповіді та зберігатися в організмі роками, іноді — на все життя.

Історія відкриття вірусу

Історія вивчення цитомегаловірусу починається ще у другій половині XIX століття, коли лікарі та вчені робили перші спостереження аномальних клітин у тканинах хворих.

• 1881 рік — Відомий патолог Френкель вперше описав клітини з атипово великими ядрами, які він назвав «цитомегалічними» через їхній незвичайний розмір. Ці клітини виявлялися в різних органах, зокрема у печінці, легенях та лімфатичних вузлах, і викликали зацікавленість через свою унікальну морфологію. Тоді ще не було відомо, що ці зміни викликані вірусом.
• Середина 20-го століття — прорив у розумінні природи цих клітин відбувся, коли у 1956 році група вчених під керівництвом Томаса Хауелла змогла вперше виділити та культивувати вірус із тканин хворих. Цей відкритий зразок був названий «цитомегаловірусом» через здатність вірусу викликати збільшення інфікованих клітин.
• 1960-ті роки — науковці встановили, що ЦМВ належить до родини герпесвірусів, які характеризуються здатністю викликати латентні інфекції та періодично реактивуватися. Це відкриття сприяло розробці серологічних методів діагностики, що дозволили ідентифікувати інфекцію у пацієнтів по всьому світу.
• 1970–1980-ті роки — почалося активне дослідження ЦМВ у контексті трансплантології та імунодефіцитних станів. Було виявлено, що інфекція сприяє тяжким ускладненням у пацієнтів із порушеною імунною системою, а також є причиною вроджених патологій у новонароджених.
• Сучасність — на сьогодні розроблені ефективні антивірусні препарати, які дозволяють контролювати активність вірусу, проте вакцини, що захищає від ЦМВ, поки що немає. Постійно ведуться дослідження щодо створення вакцини і нових методів лікування, а також покращення діагностики, що дають надію на зниження захворюваності в майбутньому.

Відкриття цитомегаловірусу і дослідження його ролі в різних патологіях стало одним із значних досягнень сучасної вірусології та імунології, що вплинуло на розвиток клінічної медицини у багатьох напрямках.

Біологічні особливості цитомегаловірусу

Цитомегаловірус (ЦМВ) — це складний біологічний об’єкт, який має ряд унікальних властивостей, що визначають його здатність довго зберігатися в організмі та викликати інфекцію за різних обставин. Розглянемо детально будову вірусу та його життєвий цикл.

Будова вірусу

1. Генетичний матеріал
   ЦМВ містить подвійний ланцюг ДНК — це один із найбільших за розміром геномів серед вірусів людини, який налічує приблизно 230-235 тисяч пар нуклеотидів. Такий великий геном дозволяє вірусу кодувати понад 200 різних білків, що забезпечують складні механізми уникнення імунної відповіді та контролю над клітинними процесами.
2. Капсид
   Генетична інформація упакована у капсид — міцну 20-гранну (ікосаедричну) білкову структуру, яка захищає ДНК від зовнішніх впливів і сприяє транспортуванню вірусу у клітину-хазяїна. Капсид має діаметр близько 100-110 нанометрів.
3. Тегумент
   Між капсидом і зовнішньою оболонкою розташований особливий прошарок білків — тегумент, який виконує роль резервуара ферментів та факторів, необхідних для початкової стадії зараження клітини. Він забезпечує швидкий старт реплікації вірусу одразу після проникнення в клітину.
4. Ліпідна оболонка
   Зовнішній шар вірусу — це ліпідна мембрана, яка містить різноманітні глікопротеїни. Саме ці глікопротеїни відповідають за розпізнавання рецепторів на поверхні клітини-мішені та ініціацію проникнення вірусу у внутрішнє середовище. Завдяки глікопротеїнам вірус може інфікувати широкий спектр клітин людського організму, зокрема епітеліальні, ендотеліальні, а також імунні клітини.

Життєвий цикл цитомегаловірусу

Цикл розвитку ЦМВ у клітині складається з кількох чітких послідовних етапів, кожен з яких є важливим для успішної інфекції:

1. Прикріплення до клітини-мішені
   ЦМВ розпізнає і зв’язується зі специфічними рецепторами на поверхні клітини-мішені за допомогою своїх глікопротеїнів. Цей процес визначає, які саме клітини можуть бути інфіковані вірусом.
2. Проникнення через мембрану клітини
   Після зв’язування вірус проникає в клітину через мембрану — або шляхом злиття оболонки вірусу з клітинною мембраною, або ендоцитозом, що призводить до вивільнення капсиду і вірусної ДНК у цитоплазму.
3. Транспорт до ядра і початок реплікації
   Капсид транспортується до ядра клітини, де відбувається розпакування геному вірусу. ДНК вірусу потрапляє у ядро, де запускається реплікація — копіювання генетичного матеріалу за допомогою вірусної ДНК-полімерази.
4. Синтез вірусних білків і збірка нових віріонів
   Паралельно з реплікацією геному починається трансляція вірусних білків у цитоплазмі клітини. Нові капсиди формуються навколо копій ДНК, а у тегумент надходять необхідні білкові компоненти.
5. Вихід з клітини та зараження нових клітин
   Готові віріони виходять із клітини шляхом брунькування, захоплюючи частину клітинної мембрани, що формує ліпідну оболонку вірусу. Потім вірус може поширюватися далі, інфікуючи сусідні клітини або потрапляючи у кровотік для системного розповсюдження.

Особливості та складнощі лікування

Завдяки великому геному ЦМВ має багатий набір механізмів для уникнення імунного контролю, таких як інгібування презентації антигенів, блокування апоптозу інфікованих клітин, а також здатність підтримувати латентність у клітинах імунної системи. Ці властивості ускладнюють створення ефективної вакцини та повне виліковування інфекції.

Як відбувається зараження цитомегаловірусом

Цитомегаловірус (ЦМВ) має кілька шляхів передачі, що робить його одним із найбільш поширених вірусів серед населення. Його здатність передаватися різними способами підвищує ризик інфікування в різних вікових групах і соціальних середовищах. Розглянемо детальніше основні шляхи передачі вірусу.

1. Передача через слину та побутовим шляхом

Один із найпоширеніших способів передачі ЦМВ — це контакт із слиною інфікованої людини. Вірус виділяється у слині як у дорослих, так і у дітей, часто навіть у тих, хто не має симптомів захворювання.

• Поцілунки — прямий контакт слизових оболонок сприяє проникненню вірусу.
• Користування спільним посудом, зубними щітками або рушниками — може стати причиною зараження, особливо у сім’ях із маленькими дітьми, які часто є резервуаром інфекції.
• Дотики до слизових оболонок після контакту з зараженими поверхнями — потенційно небезпечний шлях.

Цей шлях особливо актуальний для дітей дошкільного віку, які часто поширюють інфекцію у дитячих колективах.

2. Передача через кров

ЦМВ здатний передаватися через кров або її компоненти, що становить особливу небезпеку у медичних установах:

• Переливання крові та її компонентів. Незважаючи на сучасні методи скринінгу донорів, ризик інфікування залишається, особливо у реципієнтів із ослабленим імунітетом.
• Використання нестерильних ін’єкційних голок, наприклад, у пацієнтів, які вживають ін’єкційні наркотики.
• Трансплантація органів та тканин — інфекція може передатися разом із трансплантатом, що є серйозною проблемою у трансплантології.

3. Статевий шлях передачі

ЦМВ може передаватися статевим шляхом при незахищених сексуальних контактах. Цей шлях інфікування є одним із основних у дорослої популяції.

• Вірус присутній у слизі та секретах сечостатевих шляхів.
• Частота зараження через цей шлях залежить від рівня сексуальної активності та використання засобів бар’єрної контрацепції (презервативів).

4. Вертикальний шлях — від матері до дитини

Особливу увагу приділяють вертикальному шляху передачі ЦМВ, оскільки він несе найбільшу загрозу для здоров’я плоду:

• Трансплацентарна передача — вірус проникає через плаценту і заражає плід під час вагітності, особливо при первинному інфікуванні матері.
• Під час пологів — дитина може інфікуватися при проходженні родовими шляхами, якщо в них присутній вірус.
• Через грудне молоко — вірус виділяється в молоко матері і може передаватися новонародженому при грудному вигодовуванні.

Вертикальний шлях інфікування особливо небезпечний, адже ураження плоду може призвести до тяжких вроджених патологій, таких як глухота, затримка розумового розвитку, ураження внутрішніх органів.

Фактори, що впливають на ймовірність зараження

• Стан імунної системи людини: ослаблений імунітет підвищує ризик активної інфекції.
• Вікова категорія: діти дошкільного віку та підлітки більш схильні до інфікування.
• Соціальні умови: проживання у великих колективах, низький рівень гігієни.
• Медичні процедури: операції, переливання, трансплантації.

Профілактичні рекомендації для зменшення ризику зараження

• Уникати прямого контакту зі слиною інших людей (поцілунки, спільне користування посудом).
• Миття рук після перебування у дитячих колективах.
• Використання бар’єрних методів контрацепції.
• Скринінг донорів крові та органів.
• У вагітних — регулярне тестування на ЦМВ.

Симптоми цитомегаловірусної інфекції

Цитомегаловірус (ЦМВ) є вірусом, який у більшості випадків протікає безсимптомно або зі слабо вираженими симптомами, особливо у здорових людей із міцним імунітетом. Проте у певних груп населення, зокрема ослаблених пацієнтів, вагітних жінок, новонароджених і людей з імунодефіцитом, інфекція може проявлятися різноманітними клінічними ознаками, часто дуже важкими.

Симптоми у здорових людей

У більшості здорових дорослих інфікування ЦМВ проходить безсимптомно або нагадує легке респіраторне захворювання. При первинному зараженні іноді можуть з’являтися симптоми, схожі на мононуклеоз (інфекційний мононуклеоз), викликаний вірусом Епштейна–Барр:

• Тривала, низькозначуща температура — може тривати від кількох днів до кількох тижнів.
• Біль у горлі — від помірного до вираженого, іноді супроводжується почервонінням і набряком слизової.
• Збільшення лімфатичних вузлів, особливо на шиї, у пахвах та пахвинній області.
• Слабкість, підвищена втомлюваність — відчуття загального нездужання, яке може зберігатися протягом кількох тижнів.
• Біль у м’язах та суглобах — дискомфорт, що посилюється при фізичному навантаженні.

Зазвичай ці симптоми поступово минають без лікування, і людина відновлюється повністю.

Симптоми у груп ризику

Однак для певних категорій пацієнтів ЦМВ є серйозною загрозою, оскільки ураження можуть бути значно тяжчими та навіть загрожувати життю.

Вагітні жінки

У вагітних ЦМВ може не мати помітних симптомів або проявлятися як легке нездужання. Головна небезпека — вертикальна передача вірусу плоду з ризиком розвитку тяжких вроджених патологій, зокрема:

• Вроджена глухота.
• Порушення розвитку нервової системи.
• Затримка розумового розвитку.
• Порушення роботи внутрішніх органів (печінки, селезінки, легенів).

Люди з ВІЛ/СНІДом та інші імунодефіцитні пацієнти

У людей з ослабленим імунітетом (наприклад, при ВІЛ-інфекції на стадії СНІДу, при онкологічних захворюваннях, прийомі імуносупресивних препаратів) цитомегаловірусна інфекція може протікати з важкими ураженнями органів:

• Офтальмічні ураження (ретиніт) — можуть призводити до втрати зору.
• Пневмонія — тяжке ураження легенів із симптомами задишки, кашлю, болю у грудях.
• Ураження шлунково-кишкового тракту — виразки, болі, кровотечі.
• Гепатит та інші ураження печінки.

Ці стани вимагають негайної госпіталізації та спеціалізованого лікування.

Пацієнти після трансплантації органів

У післяопераційний період, коли застосовуються сильні імуносупресивні препарати для запобігання відторгненню трансплантату, ЦМВ часто активується і викликає:

• Системні інфекції, що загрожують життю.
• Ураження трансплантованого органа (наприклад, нирок, печінки, серця).
• Порушення роботи інших систем — нервової, дихальної, кровотворної.

Інші можливі прояви

У деяких випадках цитомегаловірусна інфекція може викликати:

• Гепатоспленомегалію — збільшення печінки і селезінки.
• Тромбоцитопенію — зниження рівня тромбоцитів у крові, що може призводити до кровоточивості.
• Неврологічні симптоми — головний біль, порушення координації, іноді менінгіт або енцефаліт.

Цитомегаловірус може мати дуже різний клінічний перебіг — від повної відсутності симптомів до тяжких, загрожуючих життю станів. Особливо обережними мають бути вагітні жінки, люди з імунодефіцитом та пацієнти після трансплантації, яким необхідне регулярне спостереження та своєчасна діагностика.

Діагностика цитомегаловірусної інфекції

Вчасна і точна діагностика цитомегаловірусної інфекції (ЦМВ) є ключовою для правильного ведення пацієнтів, особливо у групах ризику, таких як вагітні жінки, імунодефіцитні хворі та новонароджені. Оскільки клінічні симптоми часто неспецифічні або відсутні, використовують комплекс лабораторних методів для підтвердження інфікування та визначення стадії захворювання.

Серологічні тести

Серологічні методи дослідження спрямовані на виявлення антитіл до ЦМВ в крові пацієнта. Основними є визначення IgM та IgG антитіл.

• IgM-антитіла — це маркер недавньої або гострої інфекції. Вони з’являються в крові через кілька днів після зараження і зберігаються протягом кількох місяців. Позитивний результат IgM свідчить про первинне або рецидивне зараження.
• IgG-антитіла — показують перенесену інфекцію або наявність імунітету. Вони з’являються пізніше, але зберігаються в організмі довічно, що дозволяє визначити, чи людина була колись інфікована ЦМВ.

Інтерпретація результатів серології є важливою для оцінки ризику передачі вірусу, особливо під час вагітності. Наприклад, поява IgM у жінок репродуктивного віку вказує на високий ризик інфікування плоду.

Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР)

ПЛР — це молекулярний метод діагностики, що дозволяє виявити ДНК вірусу в біологічних матеріалах (кров, слина, сеча, амніотична рідина, тканини).

• Цей метод надзвичайно чутливий і дозволяє визначити навіть мінімальні кількості вірусного геному.
• ПЛР використовується для підтвердження активної інфекції, моніторингу ефективності лікування та виявлення вірусу у вагітних і новонароджених.
• Метод дає можливість диференціювати первинне зараження від латентної інфекції.

Культуральний метод

Це класичний метод, який полягає у вирощуванні вірусу в клітинних культурах.

• Він вважається «золотим стандартом» для підтвердження наявності живого вірусу.
• Однак цей метод трудомісткий, займає багато часу (від кількох днів до тижня) і вимагає спеціального обладнання та умов.
• Застосовується переважно у наукових дослідженнях та для ретельної діагностики важких випадків інфекції.

Біопсія

При підозрі на ураження органів (наприклад, печінки, легень, нирок, сітківки ока) може бути призначена біопсія ураженої тканини.

• Матеріал досліджується під мікроскопом, а також із застосуванням імуногістохімічних методів для виявлення вірусних білків і ДНК.
• Біопсія дозволяє підтвердити причину ураження та визначити ступінь запалення чи деструкції тканин.
• Цей метод є інвазивним і використовується у складних клінічних випадках.

Додаткові методи діагностики

• УЗД, КТ, МРТ — застосовуються для виявлення уражень органів (печінки, головного мозку, легень) у разі підозри на тяжкий перебіг ЦМВ-інфекції.
• Офтальмологічне обстеження — для виявлення ЦМВ-ретиніту у пацієнтів з імунодефіцитом.

Таблиця. Основні методи діагностики ЦМВ: переваги та недоліки

Метод	Що визначає	Переваги	Недоліки
Серологія (IgM, IgG)	Антитіла до вірусу	Швидкий, недорогий, доступний	Не дає точних даних про активність
ПЛР	Вірусна ДНК у біоматеріалах	Висока чутливість та специфічність	Вартісний, потребує обладнання
Культуральний метод	Наявність живого вірусу	Визначає активність вірусу	Трудомісткий, довготривалий
Біопсія	Вірусні білки та ДНК у тканинах	Діагностика уражень органів	Інвазивний, складний

Діагностика ЦМВ вимагає комплексного підходу з використанням кількох методів, що дозволяє оцінити не лише факт зараження, а й активність процесу, ступінь ураження органів, що особливо важливо для вибору правильної тактики лікування.

Лікування цитомегаловірусної інфекції

Цитомегаловірус (ЦМВ) є вірусом, який, на жаль, не має повністю ефективних ліків, здатних повністю знищити вірус в організмі. Вірус здатен залишатися в латентному стані протягом усього життя людини, тому терапія спрямована на пригнічення активного розмноження ЦМВ, контроль симптомів та профілактику ускладнень.

Основні противірусні препарати

Для лікування активної цитомегаловірусної інфекції застосовуються кілька високоефективних антивірусних засобів, які пригнічують реплікацію вірусу, знижують вірусне навантаження і покращують клінічний стан пацієнтів:

1. Ганцикловір (Ganciclovir)
   • Є найпоширенішим препаратом для лікування ЦМВ-інфекції.
   • Діє шляхом блокування ДНК-полімерази вірусу, що перешкоджає синтезу його генетичного матеріалу.
   • Застосовується внутрішньовенно у тяжких випадках або у вигляді таблеток при легших формах.
   • Має побічні ефекти, серед яких можлива мієлосупресія (пригнічення роботи кісткового мозку).
2. Валганцикловір (Valganciclovir)
   • Препарат пролонгованої дії, є попередником ганцикловіру з кращою біодоступністю при прийомі всередину.
   • Використовується для лікування та профілактики ЦМВ-інфекції, особливо у пацієнтів після трансплантації.
3. Фоскарнет (Foscarnet)
   • Призначається у випадках резистентності вірусу до ганцикловіру або валганцикловіру.
   • Має прямий інгібуючий вплив на вірусну ДНК-полімеразу.
   • Вимагає моніторингу функції нирок через можливу нефротоксичність.
4. Цидофовір (Cidofovir)
   • Використовується при тяжких формах інфекції, стійких до інших препаратів.
   • Має тривалий період напіввиведення, що дозволяє застосовувати його рідко.
   • Також може викликати побічні ефекти, у тому числі пошкодження нирок.

Додаткові заходи лікування

Окрім противірусної терапії, пацієнтам призначають комплекс додаткових заходів для підтримки організму та полегшення симптомів:

• Імуностимулятори
  • Препарати, які допомагають підвищити імунний захист організму.
  • Використовуються для поліпшення функції імунної системи, особливо у ослаблених пацієнтів.
• Вітамінна підтримка
  • Вітаміни групи B, C, D, а також антиоксиданти сприяють зміцненню загального стану організму.
  • Вітамінотерапія допомагає покращити відновлення тканин і підвищити опірність до інфекцій.
• Симптоматичне лікування
  • Застосовують жарознижуючі, болезаспокійливі препарати для контролю лихоманки, болю у горлі, м’язах.
  • При ураженні окремих органів може знадобитися специфічна терапія (наприклад, кортикостероїди при запаленні).

Особливості лікування у різних груп пацієнтів

• Вагітні жінки
  • Лікування ЦМВ під час вагітності ускладнене через токсичність багатьох противірусних препаратів.
  • Застосовують лише у разі критичної необхідності під ретельним контролем лікаря.
  • Основний акцент — на профілактиці інфікування і моніторингу плоду.
• Люди з імунодефіцитом
  • Пацієнти з ВІЛ/СНІДом, після трансплантації органів потребують тривалого або постійного прийому противірусних засобів.
  • Можливе застосування комбінації препаратів і корекція імунодефіциту.

Перспективи лікування

Незважаючи на наявність ефективних антивірусних препаратів, наразі ведуться активні дослідження для розробки нових ліків і вакцин, які б забезпечували повне виліковування або надійний захист від ЦМВ.

Раннє виявлення інфекції та початок лікування у групах ризику залишаються головним завданням клінічної медицини.

Профілактика цитомегаловірусної інфекції

Профілактика цитомегаловірусної інфекції (ЦМВ) є надзвичайно важливою, особливо для вагітних жінок, людей із ослабленим імунітетом та медичних працівників. Оскільки ефективної вакцини проти ЦМВ поки немає, основні заходи спрямовані на зменшення ризику зараження шляхом дотримання простих, але ефективних правил гігієни та безпеки.

1. Ретельне миття рук

• Після контакту з дітьми, особливо у дитячих садках та школах
  Діти є одним із головних резервуарів вірусу, адже часто виділяють ЦМВ у слині та сечі без симптомів захворювання.
• Після контакту з біологічними рідинами (слина, сеча, кров, секрети)
  Миття рук з милом знижує ризик передачі вірусу побутовим шляхом.
• Рекомендації
  Руки потрібно мити протягом не менше 20 секунд, приділяючи увагу пальцям, нігтям і зап’ястям.

2. Використання бар’єрних засобів контрацепції

• Презервативи
  Використання презервативів під час статевих контактів є одним із найнадійніших способів профілактики передачі ЦМВ статевим шляхом.
• Пояснення
  Презервативи знижують контакт із секретами, що містять вірус, і зменшують ризик зараження не тільки ЦМВ, а й іншими інфекціями, що передаються статевим шляхом.

3. Уникання спільного користування особистими речами

• Посуд, рушники, зубні щітки, пляшечки
  Вірус може передаватися через слину, тому спільне користування цими предметами збільшує ризик інфікування.
• Поради
  Вдома слід мати індивідуальні набори посуду та засобів гігієни для кожного члена сім’ї, особливо якщо є діти або вагітні жінки.

4. Скринінг донорської крові та органів

• У медичних установах обов’язково проводиться тестування донорської крові, плазми та органів на наявність ЦМВ.
• Це дозволяє знизити ризик передачі вірусу при переливаннях крові або трансплантації.
• Для пацієнтів із підвищеним ризиком (пересадка органів, імунодефіцит) застосовуються додаткові заходи контролю.

5. Особливі рекомендації для вагітних

• Регулярне обстеження на ЦМВ у період планування та під час вагітності.
• Уникання контактів із слиною дітей, особливо в перші місяці вагітності.
• Дотримання всіх гігієнічних правил, особливо при догляді за маленькими дітьми.

6. Освіта та підвищення обізнаності

• Проведення інформаційних кампаній серед населення, медичних працівників і вагітних щодо шляхів передачі та профілактики ЦМВ.
• Заохочення дотримання простих гігієнічних норм у дитячих колективах і сім’ях.

Профілактика цитомегаловірусної інфекції базується на поєднанні особистої гігієни, безпечної поведінки у статевих стосунках та контролі медичних процедур. Дотримання цих простих рекомендацій суттєво знижує ризик зараження і запобігає поширенню вірусу в суспільстві.

Цитомегаловірус у вагітних: ризики та рекомендації

Цитомегаловірус (ЦМВ) є однією з головних причин інфекцій, що можуть негативно впливати на перебіг вагітності та розвиток плоду. Особливу небезпеку цей вірус становить для майбутніх мам, адже зараження під час вагітності може призвести до серйозних ускладнень, як для самої жінки, так і для дитини.

Чому ЦМВ небезпечний під час вагітності?

1. Ризик викидня та передчасних пологів
   Первинне інфікування або реактивація вірусу у вагітної жінки може викликати запальні процеси в плаценті та матці, що підвищує ймовірність викидня, передчасних пологів або смерті плоду.
2. Вроджені вади розвитку дитини
   Вірус здатен проникати через плаценту і інфікувати плід, що часто призводить до тяжких порушень:
   • Порушення слуху — одне з найпоширеніших ускладнень ЦМВ-інфекції у новонароджених, яке може бути причиною глухоти.
   • Порушення зору — ураження сітківки, ретиніт, що може призвести до часткової або повної втрати зору.
   • Затримка розумового та фізичного розвитку — через ураження нервової системи, що проявляється проблемами з навчанням, моторикою, координацією.
   • Інші ураження — гепатоспленомегалія (збільшення печінки та селезінки), порушення роботи внутрішніх органів, судоми.
3. Тривалий вплив на здоров’я дитини
   Навіть при відсутності виражених вроджених вад, ЦМВ-інфекція може спричинити хронічні проблеми зі здоров’ям, що проявляються з часом.

Що робити вагітним для зниження ризику?

1. Обов’язкове тестування на ЦМВ перед плануванням вагітності

• Проводять серологічний аналіз крові на наявність антитіл IgM і IgG до ЦМВ.
• Позитивний результат IgG означає перенесену інфекцію і наявність імунітету.
• Позитивний результат IgM свідчить про активну або недавню інфекцію — у такому разі планування вагітності рекомендують відкласти.

2. Відтермінування зачаття при активній інфекції

• Якщо у жінки виявлено позитивні IgM-антитіла, зачаття слід відкласти до повного одужання та зникнення активної інфекції.
• Повторне тестування проводять через 3–6 місяців, щоб переконатися у відсутності активної вірусної реплікації.

3. Під час вагітності

• Регулярне спостереження у лікаря та повторні аналізи, особливо у випадках високого ризику.
• У разі підтвердження первинного зараження — можливе проведення додаткових обстежень плоду (УЗД, амніоцентез, ПЛР амніотичної рідини).
• Консультація з фахівцями з інфекційних хвороб та акушерства для вибору оптимальної тактики ведення вагітності.

4. Профілактика зараження під час вагітності

• Дотримання гігієнічних правил: ретельне миття рук після контакту з дітьми або біологічними рідинами.
• Уникнення спільного користування посудом, рушниками.
• Уникнення поцілунків із маленькими дітьми, які можуть бути безсимптомними носіями вірусу.

Цитомегаловірусна інфекція під час вагітності може призводити до серйозних ускладнень, що впливають на здоров’я матері та дитини. Своєчасне тестування, дотримання профілактичних заходів та ретельне медичне спостереження допомагають мінімізувати ризики та забезпечити безпечний перебіг вагітності.

Прогноз при цитомегаловірусній інфекції

Прогноз при інфікуванні цитомегаловірусом (ЦМВ) значною мірою залежить від загального стану імунної системи людини, своєчасності діагностики та початку лікування.

Прогноз для здорових людей

• У більшості здорових дорослих із нормальним імунітетом прогноз є сприятливим.
• Інфекція часто протікає безсимптомно або у легкій формі, після чого вірус переходить у латентний (прихований) стан без загрози для здоров’я.
• У таких випадках ЦМВ не викликає хронічних ускладнень і не впливає на тривалість життя.

Прогноз для людей з імунодефіцитом

• У пацієнтів із ослабленим імунітетом (ВІЛ/СНІД, після трансплантації органів, при онкологічних захворюваннях, після тривалого прийому імуносупресантів) прогноз значно складніший.
• При ранній діагностиці і своєчасному початку противірусної терапії можна контролювати інфекцію, запобігти важким ускладненням та покращити якість життя.
• Без належного лікування ЦМВ може призвести до тяжких уражень органів (легенів, очей, печінки, мозку) та бути загрозою для життя.

Прогноз при інфекції у вагітних та новонароджених

• Первинне інфікування матері під час вагітності пов’язане з високим ризиком тяжких вроджених вад розвитку плоду, що може погіршувати прогноз для дитини.
• Раннє виявлення та медичне спостереження дають змогу своєчасно вжити заходів для мінімізації наслідків.
• Діти з вродженим ЦМВ-інфікуванням потребують тривалого медичного контролю та реабілітації.

Прогноз цитомегаловірусної інфекції залежить від багатьох факторів — стану імунітету, швидкості діагностики та адекватності лікування. Для здорових людей він зазвичай сприятливий, тоді як для імунодефіцитних пацієнтів вимагає комплексного медичного підходу.

Порівняльна таблиця: ЦМВ та інші герпесвіруси

 

Параметр	Цитомегаловірус (ЦМВ)	Вірус герпесу простого типу (HSV-1, HSV-2)	Вірус вітряної віспи (Varicella-Zoster Virus)
Тип геному	ДНК, подвійний ланцюг	ДНК, подвійний ланцюг	ДНК, подвійний ланцюг
Первинна інфекція	Зазвичай легка або безсимптомна; іноді мононуклеозоподібна симптоматика	Виразки на губах, геніталіях, пухирі, біль	Характерна висипка, лихоманка, загальне нездужання
Латентна форма	Є, зберігається в моноцитах та макрофагах	Є, зберігається у нервових гангліях	Є, зберігається у нервових гангліях
Шляхи передачі	Контакт із біологічними рідинами (слина, кров, статевий шлях), вертикальна (матір-плід)	Контакт із ураженими ділянками шкіри або слизових, статевий шлях	Повітряно-крапельний шлях, контакт із висипаннями
Передача через кров	Так	Рідко	Ні
Особливі групи ризику	Вагітні, новонароджені, імунодефіцитні особи	Люди з імунодефіцитом, новонароджені, сексуально активні	Діти, імунодефіцитні особи, літні люди
Клінічні ускладнення	Вроджені вади розвитку, ретиніт, пневмонія, гепатит	Герпетичний енцефаліт, герпесний кератит, неонатальний герпес	Постгерпетична невралгія, ураження легень у дорослих
Ризик реактивації	Високий при імунодефіциті	Частіша реактивація у вигляді «простудних» висипів	Реактивація у вигляді оперізуючого лишаю
Типове місце латенції	Моноцити, макрофаги	Сегментарні нервові ганглії	Чутливі нервові ганглії
Наявність вакцини	Немає	Немає	Так (вакцина проти вітряної віспи та оперізуючого лишаю)
Лікування	Противірусні препарати (ганцикловір, валганцикловір)	Противірусні препарати (ацикловір, валацикловір)	Противірусні препарати (ацикловір), симптоматична терапія
Профілактика	Гігієна, безпечні статеві контакти, скринінг донорів	Уникання контакту із висипаннями, безпечний секс	Вакцинація, уникання контакту з інфікованими

Висновок

Цитомегаловірус (ЦМВ) є одним із найпоширеніших і найважливіших представників родини герпесвірусів, що має унікальні біологічні властивості та клінічні особливості. Незважаючи на те, що у більшості здорових людей ЦМВ протікає безсимптомно або у легкій формі, цей вірус може становити серйозну загрозу для вагітних жінок, новонароджених і пацієнтів з імунодефіцитом.

Порівняння ЦМВ з іншими герпесвірусами — вірусом простого герпесу та вірусом вітряної віспи — показує, що кожен з цих вірусів має специфічні особливості передачі, локалізації, симптоматики та ускладнень. ЦМВ вирізняється високою поширеністю, тривалою латентністю і значним впливом на репродуктивне здоров’я.

Відсутність вакцини і повністю ефективних ліків робить профілактику і ранню діагностику надзвичайно важливими. Сучасні противірусні препарати дозволяють контролювати активність вірусу, а дотримання простих правил гігієни та безпечної поведінки знижує ризики зараження.

Комплексний підхід до управління ЦМВ-інфекцією допоможе зменшити соціальне і медичне навантаження, підвищити якість життя пацієнтів та захистити найуразливіші групи населення.

Список джерел

1. Centers for Disease Control and Prevention (CDC) — Cytomegalovirus (CMV) and Congenital CMV Infection
   https://www.cdc.gov/cmv/index.html
2. World Health Organization (WHO) — Herpesviridae and Cytomegalovirus Infection
   https://www.who.int/news-room/fact-sheets/detail/cytomegalovirus-infection
3. Britt, W.J. (2017). “Cytomegalovirus.” In Fields Virology, 6th Edition.
4. Revello, M.G., Gerna, G. (2002). “Cytomegalovirus transmission from mother to preterm infant.” Pediatric Infectious Disease Journal, 21(11), 1036–1037.
5. Cannon, M.J., Griffiths, P.D., Aston, V., Rawlinson, W.D. (2014). “Universal newborn screening for congenital CMV infection: what is the evidence of potential benefit?” Reviews in Medical Virology, 24(5), 291–307.
6. Arvin, A.M., Fast, P., Myers, M., Plotkin, S., Rabinovich, R. (2004). “Vaccine development to prevent cytomegalovirus disease: report from the National Vaccine Advisory Committee.” Clinical Infectious Diseases, 39(2), 233–239.
7. Kenneson, A., Cannon, M.J. (2007). “Review and meta-analysis of the epidemiology of congenital cytomegalovirus (CMV) infection.” Reviews in Medical Virology, 17(4), 253–276.
8. Kotton, C.N., Kumar, D., Caliendo, A.M., Asberg, A., Chou, S., Danziger-Isakov, L., … & Humar, A. (2018). “The Third International Consensus Guidelines on the Management of Cytomegalovirus in Solid-organ Transplantation.” Transplantation, 102(6), 900–931.