Синдром дефіциту уваги і гіперактивності (СДУГ)

Що таке синдром дефіциту уваги? Причини виникнення, діагностику та методи лікування розберемо в статті.

Визначення хвороби. Причини захворювання

Синдром дефіциту уваги і / або гіперактивності (СДУГ) – неврологічно-поведінковий розлад розвитку, який виникає в дитячому віці.

При цьому розладі порушується функціонування центральної нервової системи (переважно в області ретикулярної формації головного мозку), яке призводить до труднощів з концентрацією і підтриманням уваги, порушень пам’яті і здібності до навчання, а також складнощів в обробці інформації.

Актуальність проблеми пов’язана з високою частотою цього синдрому в педіатрії (2,2-18%). Зустрічається СДУГ як у дітей, так і у дорослих.

Основним етіологічним фактором синдрому є мінімальна дисфункція мозку, що виникла в перинатальний період розвитку. Значиму роль у виникненні захворювання відіграють патології вагітності та пологів, інфекції і інтоксикації перших років життя. Також доведена вплив аліментарного фактора – недоїдання вагітної і дитини в ранньому дитинстві, генетична зумовленість. З точки зору неврології основу СДУГ складають дрібні, резидуальні (залишкові) пошкодження мозку гіпоксичного генезу (у зв’язку з нестачею кисню), які класифікуються у дітей як енцефалопатія.

Симптоми синдрому дефіциту уваги

  • гіперактивність;
  • порушення уваги – важко зосередитися і підтримувати концентрацію уваги протягом часу, характерного віку, не виходить абстрагуватися від впливу різних подразників зовнішнього середовища;
  • легкі неврологічні порушення – посмикування м’язів обличчя, тремтіння пальців рук (тремор), мимовільні скорочення м’язів (гіперкінези), порушення координації рухів і сухожильних рефлексів, зміна асоціативних рухів;
  • емоційна лабільність – часті зміни настрою, підвищена дратівливість, тривожність, відчуття страху, підвищена плаксивість, занепокоєння;
  • порушення сприйняття – найчастіше уражається зоровий аналізатор, діти не можуть обвести контури малюнка, намалювати предмети, розрізняти розміри і напрямки, погано орієнтуються в просторі, не можуть відрізнити частину від цілого, неправильно читають літери, на слух погано розрізняють окремі приголосні звуки, невірно відтворюють ритм;
  • підвищена імпульсивність;
  • підвищена стомлюваність (психічна і фізична);
  • порушення мови і вимови.

Внаслідок дисфункції мозку у дітей вже в ранньому віці починається вторинна невротизація.

Для СДУГ характерні наступні неврологічні прояви:

  • невротичні звички – обкушування нігтів (оніхофагія), смоктання великого пальця, численні стереотипні рухи (кивання головою, нахили тулуба, постійне стискання пальців і т. і.). Все це свідчить про стан внутрішньої напруги;
  • порушення сну з перших днів після народження дитини. Порушується ритм сну – сонливість вдень і неспання вночі, в більш старшому віці – пізніше засипання з важким підйомом вранці;
  • боязкість;
  • підвищена психічна втомлюваність, яка проявляється як швидка втома і часті головні болі;
  • порушення апетиту;
  • нав’язливі тики – в більшості випадків виникають на обличчі, але іноді на тулубі і шиї;
  • заїкання.

Тіки і заїкання є проявом недостатньої координації та підвищеної збудливості.

Патогенез синдрому дефіциту уваги

В основі патогенезу синдрому лежить затримка формування біоритмів в корі головного мозку. Основне значення надається порушення морфофункціональної зрілості структур центральної нервової системи і в першу чергу лобових відділів кори.

Основні причини, що призводять до цих порушень – швидко розвиваються в пренатальному онтогенезі (внутрішньоутробний розвиток) первинно-органічні дефекти функціональних систем стовбура мозку: формації, підкіркових утворень, структур лімбічної системи, порушення обміну катехоламінів, часткова втрата гальмівних синапсів, порушення утворення функціональної спеціалізації півкуль головного мозку.

Внаслідок цього слабшає контроль ретикулярної формації стовбура мозку над таламічними неспецифічними структурами, які грають головну роль в узгодженості функціонування між різними відділами головного мозку, які беруть участь у формуванні пам’яті і забезпечують збереження інтелекту у хворого СДУГ.

Пошкодження в стовбурових та лімбічних системах при СДУГ ведуть до пригнічення синтезу білків нейронів, розрідженню клітинних шарів і порушення диференціювання нейронів. Спостерігаються порушення обміну катехоламінів з розвитком характерної гіперактивності.

Гіперактивність виступає в ролі своєрідного захисного механізму, який підтримує певну функціональну взаємодію між структурами мозку, що забезпечують його нормальний розвиток.

Класифікація та стадії розвитку синдрому дефіциту уваги

Згідно з даними діагностичного і статистичного посібника з психічних захворювань Американської асоціації психіатрів (1994 рік), виділяють три типи СДУГ:

  • СДУГ з переважанням дефіциту уваги;
  • СДУГ з переважанням гіперактивності;
  • змішаний варіант.

Якщо СДУГ не виявлений в дитячому віці, то захворювання може переходити у дорослу стадію. Ознаки СДУГ дорослих людей:

  • часта забудькуватість;
  • погана орієнтація в тривалості часу, часті запізнення;
  • постійний безлад на робочому місці;
  • неорганізованість в справах, багато початих, але незавершених справ.

Ускладнення синдрому дефіциту уваги

  • погана успішність в школі;
  • емоційні проблеми (низька самооцінка, тривога, депресія);
  • соціальні проблеми (відсутність друзів);
  • ризик травми;
  • сприйнятливість до зловживання психоактивних речовин.

Діагностика синдрому дефіциту уваги

У більшості випадків перші клінічні прояви резидуально-неврологічних розладів проявляються до 5-6 років, а іноді вже на першому році життя – в цей період лікування може бути особливо ефективним. За даними різних авторів, СДУГ спостерігається у 8-68% оглянутих дітей. Такі показники свідчать про високу актуальність цієї теми.

Клінічне обстеження дітей зі СДУГ проводиться, як правило, лікарем-неврологом. Здійснюється опитування батьків: з’ясовують особливості перинатального періоду розвитку. Лікар уточнює, коли почалися перші прояви захворювання, особливості симптомів у даної дитини, динаміку розвитку патологічних симптомів, з’ясовує емоційний фон пацієнта, його відносини з оточуючими, вивчає проведені лікувальні заходи та їх ефективність. При обстеженні важливо звертати увагу на поведінку дитини в різній обстановці (під час бесіди, під час огляду, в момент тестування).

Детально досліджується неврологічний статус:

  • поведінка дитини, її зовнішній вигляд;
  • оцінюється стан черепно-мозкових нервів – очні симптоми (ширина зіниць, їх реакція на світло, обсяг рухів очними яблуками, ширина очних щілин), ступінь симетрії мімічної мускулатури, наявність або відсутність девіації язику, фонація;
  • оцінюється рухова сфера – обсяг рухів, м’язова сила, сухожильні рефлекси, наявність або відсутність патологічних рефлексів, гіперкінезів, координаторні проби і чутливість, тонка моторика.

Далі використовуються об’єктивні методи обстеження (електроенцефалографія, ЕХО-ЕГ, нейросонограма, комп’ютерна томографія, доплерографія та інші дослідження за показаннями).

Як правило, в незалежну експертизу оцінки стану хворого беруть участь кілька фахівців (невролог, нейрохірург, психотерапевт, нейропсихолог).

Нейропсихологічне дослідження: детально вивчається анамнез для виявлення психогенії (гострих або хронічних), досліджується рівень стресу, за допомогою опитувальника визначається ступінь емоційно-соціальної підтримки. З метою виявлення гіперактивності у дитини застосовуються критерії за класифікацією DSM-IV.

В результаті комплексного обстеження у 90% хворих СДУГ виявляються які-небудь порушення в перинатальному періоді розвитку.

Головні фактори, що впливають на розвиток СДУГ:

  • токсикози при вагітності у матері хворого;
  • загроза переривання вагітності;
  • хронічні захворювання матері;
  • резус-конфлікт і конфлікт за системою ABO плода і матері;
  • патологічні пологи;
  • родові травми;
  • інфекційні хвороби дитини (грип та інші);
  • фебрильні судоми;
  • черепно-мозкові травми;
  • менінгеальні симптоми при гіпертермії;
  • наркоз в анамнезі.

Найбільш часті скарги: надмірна збудливість, імпульсивність, дратівливість, часта зміна настрою, неможливість тривалого зосередження.

Під час огляду у хворих дітей виявляються порушення координації, дизритмія, статико-моторна незручність, багато синкинезій, підвищена рухова збудливість, швидка стомлюваність, примхливість, порушення поведінки, труднощі шкільного навчання, дисграфія, дислексія.

Об’єктивними методами обстеження виявляються такі порушення:

  • стерті форми гідроцефалії (водянки головного мозку), непрямі ознаки внутрішньочерепної гіпертензії, вроджені вади розвитку, нейроортопедична патологія;
  • порушення м’язового тонусу;
  • вегето-судинна дизрегуляція, слабкість вестибулярного апарату;
  • екстрапірамідна недостатність (зниження рухової системи).

Як правило, неврологічна патологія виявляється практично у 90% дітей з СДУГ.

Психологічний аналіз показує велику роль психогенних факторів у формуванні СДУГ у дітей, до яких відноситься конфліктна обстановка в сім’ї, зловживання батьків алкоголем. Важливою причиною розвитку СДУГ є порушення емоційного контакту з батьками, однокласниками, викладачами.

Диференціальна діагностика СДУГ проводиться з астенічними синдромами на тлі інтеркурентних захворювань, специфічними порушеннями навчання (дискалькулія, дислексія і інші), захворюваннями щитовидної залози, олігофренією легкого ступеня і шизофренією. Однак при цьому способі діагностики можуть виникнути труднощі в зв’язку з можливістю поєднання СДУГ з іншими захворюваннями і станами – психіатричної патологією (депресіями, панічними атаками або нав’язливими думками).

Лікування синдрому дефіциту уваги

Найбільшого ефекту лікування вдається досягти при поєднанні різноманітних методик психологічної роботи (як з самою дитиною, так і з його батьками).

Психотерапевтичне лікування полягає в системній сімейній та груповій ігровій психотерапії, індивідуальної патогенетичної психотерапії і різних методах сугестії (прямої, непрямої, гіпнотерапії).

Медикаментозна терапія доцільна, якщо немедикаментозні методи корекції не надали належного ефекту: можливе призначення психостимуляторів, транквілізаторів, трициклічних антидепресантів та ноотропних препаратів.

Психофармакологічна корекція полягає в активізації резервів мозку і механізмів його саморегуляції. Для цього використовують психофармакологічні препарати, а саме ті, які включають резервні нейрони і вибірково пригнічують активність патологічних генераторів.

Фізичними методами реабілітації є:

  • масаж;
  • фізичні вправи;
  • вправи у воді – рефлекторні, пасивні, активні, підводний масаж, ванни з трав’яними настоями і відварами);
  • кінезіотерапія;
  • фізіотерапевтичні процедури – теплові процедури, електрофорез шийного відділу або хребта (найчастіше зі спазмолітиками) за методикою А.Ю. Ратнера;
  • загальне ультрафіолетове опромінення;
  • електросон.

Також численними дослідженнями доведено лікувальний ефект акупунктури (голковколювання). Китайська чжень-цзю терапія в західній медицині використовується порівняно недавно (кілька десятиліть), але вже зарекомендувала себе як дієвий метод в лікуванні різних захворювань, в тому числі і СДУГ.

Масаж активних точок викликає релаксацію м’язів і посилює ефективність інших лікувальних методів.

Прогноз. Профілактика

Прогноз хвороби відносно сприятливий: у більшості дітей симптоми зникають в підлітковому віці. У міру зростання дитини компенсуються порушення в медіаторній системі мозку і частина симптомів регресує. Але в 30-70% випадків симптоми СДУГ (запальність, неуважність, надмірна імпульсивність, забудькуватість, непосидючість, нетерплячість, непередбачувані часті і швидкі зміни настрою) можуть спостерігатися і у дорослих.

При поєднанні СДУГ з психічними захворюваннями, наявності психопатології у матері, симптомах імпульсивності у дитини прогноз захворювання стає несприятливим.

Можливість запобігання СДУГ не доведена, проте існують способи допомогти дітям досягти найкращих результатів в боротьбі з цим синдромом:

  • якісне допологове спостереження;
  • збалансована дієта;
  • оптимальний обсяг фізичних навантажень і активності;
  • дотримання чіткого розпорядку дня;
  • управління поведінкою дитини (побудова позитивних відносин між батьками і дитиною).
Exit mobile version