Сифіліс

Сифіліс – хронічне інфекційне захворювання, викликане блідою трепонемою (Treponema pallidum), з перебігом у вигляді активних проявів, що чергуються з латентними періодами, яке передається переважно статевим шляхом і характеризується специфічним системним ураженням шкіри, слизових оболонок, нервової системи, внутрішніх органів і опорно рухового апарату.

Дані ВООЗ свідчать, що в світі в 2012 році було зареєстровано 18 млн випадків зараження сифілісом, при цьому захворюваність склала 25,7 випадків на 100 000 населення. З сифілісом було пов’язано 350 000 несприятливих наслідків вагітності, в тому числі 143 000 мертвонароджень, 62 000 випадків смерті новонароджених, 44 000 недоношених і 102 000 інфікованих дітей.

Причини захворювання

Причиною захворювання є інфікування блідою трепонемою (Treponema pallidum) – невеликим мікроорганізмом спіралевидної форми, який в природних умовах здатен існувати і розмножуватися тільки в організмі людини. Бліда трепонема практично миттєво гине у зовнішньому середовищі внаслідок висихання, легко руйнується при кип’ятінні та під дією антисептиків і етилового спирту. Крім типової спіралевидної форми існує у вигляді цист і L-форм, в які вона реорганізується для виживання в несприятливому для неї середовищі.

Інфекція передається статевим шляхом (в т. Ч. Через оральні і анальні статеві контакти), трансплацентарно, трансфузійної та рідко – контактно-побутовим шляхом. Описані випадки, коли до зараження сифілісом приводили укуси, поцілунки, вагінально-пальцевий контакт. Діти можуть заразитися сифілісом при тісному побутовому контакті при наявності захворювання у дорослих членів сім’ї. До контактно-побутового способу зараження відносять і професійний – інфікування сифілісом переважно медичного персоналу при виконанні діагностичних і лікувальних процедур.

Три умови, при яких відбувається зараження:

1. Наявність біологічної рідини, що містить живі трепонеми – крові, лімфи, слини, сперми, грудного молока. Вважається, що для зараження достатньо попадання в організм 500-1000 мікроорганізмів
2. Наявність пошкоджених шкірних і слизових оболонок або пряме попадання в кров збудника;
3. Стан клітинного і гуморального імунітету.

Є дві точки зору на контагіозність сифілісу. За твердженням одних авторів, зараження відбувається в 100% випадків, на думку інших – тільки в 60-80%, чому сприяють ряд факторів: Неушкоджена шкіра і кислий рН її поверхні, в’язкий вагінальний і уретральний слиз, конкуруюча мікрофлора статевих органів, фагоцитоз та інші місцеві захисні механізми організму.

Контагіозність сифілісу залежить від стадії захворювання: як правило, особливо заразними є первинна та вторинна форми, прихований сифіліс може поширюватися трансплацентарно і трансфузійно.

Симптоми захворювання

Первинна сифілома (твердий шанкр) – симптом первинного періоду сифілісу, ознакою якого є ерозія або виразка, що виникають на місці впровадження блідих трепонем в шкіру або слизові оболонки. Формування шанкра починається з того, що виникає невелика червона пляма, через кілька днів перетворюється на вузлик з кіркою, при відторгненні якої відбувається оголення безболісної при пальпації ерозії або виразки овальної або округлої форми з чіткими кордонами.

За розмірами тверді шанкри розрізняють:

• звичайні – 1-2 см в діаметрі;
• карликові – від 1 до 3 мм;
• гігантські – від 2 до 5 см.

Найчастіше шанкр є поодиноким, але при багаторазових статевих актах з інфікованим партнером можуть з’являтися множинні висипання. До багатьох шанкрів відносять «біполярний» шанкр, при якому виразки виникають одночасно на різних частинах тіла.

У 90-95% випадків шанкр розташований в будь-якій області статевих органів. Той факт, що його часто виявляють на основі статевого члена, свідчить про неповну ефективності презерватива для запобігання від сифілісу. Вкрай рідко шанкри можуть з’являтися всередині уретри, в піхві і на шийці матки. Атиповою формою шанкра в області геніталій є індуративний набряк у вигляді великого безболісного ущільнення крайньої плоті і великих статевих губ.

Поза статевих органів шанкри найчастіше зустрічаються в області рота (губи, язик, мигдалини), рідше – в області пальців (шанкр-панарицій) ^,молочної залози лобка, пупка. Описано казуїстичні випадки появи шанкрів в області грудної клітини і вік.

Сифілітичний баланіт Фольмана – це клінічний варіант твердого шанкра, ознакою якого є плями з лусочками на голівці статевого члена, комбустиформний шанкр – нагадує поверхневий опік, герпетиформний – у вигляді угруповання точкових мікроерозій, гіпертрофічний – симулює карциному шкіри.

Сифілітична лімфаденопатія – збільшення лімфатичних вузлів – є симптомом первинного і вторинного періодів сифілісу.

Сифілітична розеола (плямистий сифілід) – прояв вторинного, раннього вродженого і рідше третинного періоду сифілісу, що виникає у 50-70% хворих.

Пізня розеола (еритема) Фурньє – рідкісний прояв третинного сифілісу, що виникає, як правило, через 5-10 років після інфікування. Характеризується появою великих рожевих плям, часто згрупованих в химерні фігури. На відміну від розеол, при вторинному сифілісі лущиться і залишає після себе атрофічні рубці.

Папульозний сифілід – симптом вторинного і раннього вродженого сифілісу, з’являється при рецидиві захворювання в 12-34% випадків. Являє собою висипання ізольованих щільних вузликів (папул) півшаровидної форми з гладкою поверхнею від рожево-червоного до мідного або синюшного кольору. Свербіння і хворобливих відчуттів немає, але якщо натиснути на центр папули, хворі відзначають різку хворобливість (симптом Ядасона).

Широка кондилома – спостерігається у 10% хворих. Бородавчаста поверхня папул, які практично завжди зливаються у великі конгломерати, мокнуча, ерозована і часто покрита сірим смердючим нальотом. Відзначається різка болючість при статевих контактах і акті дефекації. У рідкісних випадках широкі кондиломи можуть розташовуватися під пахвою, під молочними залозами, в складках між пальцями ніг, в поглибленні пупка.

Пустульозний сифілід найчастіше можна зустріти у хворих, що зловживають алкоголем і наркотиками, інфікованих ВІЛ і при гематоонкологічних захворюваннях.

Сифілітична алопеція (облисіння) – цим характеризується нелікований вторинний і ранній вроджений сифіліс. Зазвичай з’являється в 4-11% випадків через кілька тижнів після появи первинного висипу (свіжої розеоли) і через 16-24 тижнів мимовільно регресує.

Пігментний сифілід – зміна забарвлення шкіри – прояв вторинного сифілісу в перші 6-12 місяців після інфікування. Клінічно являє собою чергування пігментних і депігментних плям (сітчаста форма), причому спочатку відзначається тільки гіперпігментація шкіри. Депігментні (білі) округлі плями діаметром 10-15 мм в області шиї (плямиста форма) традиційно називають «намистом Венери», а в області чола – “короною Венери”. Без лікування протягом 2-3 місяців висипання мимовільно регресують. Більш рідкісною є «мармурова» або «мереживна» форма.

Сифілітична ангіна – симптом вторинного сифілісу, ознакою якого є поява розеол і (або) папул на слизовій оболонці рота, зіву, м’якого піднебіння. Якщо папули локалізуються на голосових зв’язках, з’являється характерний «хрипкий» голос. Іноді сифілітична ангіна – це єдиний клінічний прояв хвороби, і тоді вона небезпечна в плані можливості статевого (під час орального сексу) і побутового інфікування через високий вміст трепонем в елементах висипу.

Сифілітична оніхія і пароніхія виникають на всіх стадіях і при ранньому природженому сифілісі.

Бугорковий сифілід (третинна папула) – основний симптом третинного періоду сифілісу, який може з’явитися вже через 1-2 роки з моменту інфікування. Але як правило виникає через 3-20 років. Характеризується появою ізольованих буро-червоних ущільнень розміром до 5-10 мм, які підносяться над рівнем шкіри і мають гладеньку поверхню. Результатом існування горбка завжди стає формування рубця.

Сифілітична гума (гумозний сифілід) характеризує третинний період і пізній вроджений сифіліс. При цьому виникає рухливий, безболісний, частіше одиночний вузол діаметром від 2 до 5 см в підшкірній клітковині. Гуми можуть виникати в м’язовій і кістковій тканинах, на внутрішніх органах. Найчастіше локалізуються в порожнині рота, носа, зіву і глотки, в результаті виникає перфорація твердого піднебіння з попаданням їжі в порожнину носа і «гугнявим» голосом, деформація хрящової і кісткової частин носової перегородки з утворенням «сідлоподібного» і «лорнетного» носа.

Симптоми нейросифілісу

• Очні і зрачкові симптоми виникають в результаті ураження зорових і окорухових нервів. До них відносяться: прогресуюча втрата зору, птоз – опущення повік, анізокорія – маленькі зіниці ( “очі повії”), неоднакова величина зіниць (симптом Байярже), зіниця Аргайл-Робертсона – звужуються зіниці, коли пацієнт фокусує погляд на об’єкті поблизу, і не звужуються при направленому яскравому світлі, косе відхилення – при якому одне око рухається вниз, в той час як інше відхиляється вгору.
• Лабіринтова глухота – є проявом нейросифілісу і пізнього вродженого сифілісу внаслідок ураження слухового нерва.
• Табетична артропатія зустрічається у хворих пізнім нейросифілісом і проявляється одностороннім збільшенням і легкої гіперемією найчастіше суглобів стопи і коліна (суглоб Шарко), які в подальшому деформується з можливою появою виразкових дефектів шкіри.
• Атаксична хода – похитування під час ходьби з закритими очима внаслідок зниження суглобово-м’язової чутливості.
• Нестійкість в позі Ромберга симптом нейросифілісу, при якому неможливо зберігати рівновагу в положенні стоячи зі зсунутими разом стопами і витягнутими вздовж тулуба або вперед руками з закритими очима.

Симптоми вісцерального сифілісу

Симптоми з боку внутрішніх органів (вісцерального госифілісу) спостерігаються у хворих з вісцеральним сифілісом і залежать від локалізації процесу. Жовтушність шкіри та склер виникають при сифілітичному гепатиті; блювота, нудота, втрата ваги – при «гастросифілісі»; болю в м’язах (міалгія), суглобах (артралгія), кістках – при сифілітичному гідрартрозі і остеопериостита; кашель з мокротою – при сифілітичній бронхопневмонії; болю в серці – при сифілітичній аорті (мезаортиту). Характерним є так званий «сифілітичний криз» – болі у області уражених органів.

Симптоми вродженого сифілісу

Симптоми раннього вродженого сифілісу:

• сифілітична пухирчатка;
• сифілітичний риніт;
• дифузна папульозна інфільтрація;
• остеохондрит довгих трубчастих кісток;
• псевдопараліч Парро – симптом раннього вродженого сифілісу, при якому відсутній рух кінцівок, але зберігається нервова провідність;
• симптом Систо – постійний крик дитини – є ознакою менінгіту.

Симптоми пізнього вродженого сифілісу:

• Паренхіматозний кератит характеризується помутнінням рогівки обох очей і спостерігається у половини хворих;
• Суглоб Клутона (сифілітичний гоніт) – двосторонній гідрартроз у вигляді почервоніння, набряклості і збільшення суглобів, частіше колінних;
• Сідницьоподібний череп характеризується збільшенням і випинанням лобових і тім’яних горбів, які розділені поздовжньою западиною;
• Олімпійський лоб – неприродно опуклий і високий лоб;
• Симптом Авситидійського – потовщення грудинного кінця правої ключиці;
• Симптом Дюбуа – укорочений (інфантильний) мізинець;
• Шаблеподібна гомілка – характерний симптом пізнього вродженого сифілісу у вигляді переднього вигину великогомілкової кістки, що нагадує шаблю;
• Зуби Гетчинсона – дистрофія постійних верхніх середніх різців у вигляді викрутки або бочки з півмісяцевою вирізкою на вільному краї;
• Діастема Гоше – широко розставлені верхні різці;
• Горбок Корабеллі – п’ятий додатковий горбок на жувальній поверхні першого верхнього моляра.

Патогенез

Впровадження блідої трепонеми відбувається в ушкоджені ділянки шкіри і слизових оболонок людини. За допомогою білка-адгезину Т. Pallidum, взаємодіючи з фібронектином і іншими клітинними рецепторами, «прилипає» до різних видів клітин господаря і через лімфатичну систему і кров мігрує по організму. Проникненню в тканини сприяє індукція трепонемої освіти матричної металопротеінази-1 (MMP-1), яка бере участь в руйнуванні колагену, а також її спіральна форма і висока рухливість. Фіксуючи в осередках ураження, трепонеми викликають ендартеріїт кровоносних судин за участю лімфоцитів і плазматичних клітин, які в процесі розвитку захворювання заміщуються фібробластами, викликаючи рубцювання і фіброз. Антигенна структура трепонем складається з протеїнового, полісахаридного і ліпідного антигенів. Відповідна реакція організму на впровадження збудника реалізується клітинними і гуморальними системами. У реалізації клітинної відповіді беруть участь макрофаги, здійснюючи фагоцитоз спірохет, Т-лімфоцити – безпосередньо знищують збудника і сприяють виробленню антитіл, і В-лімфоцити, відповідальні за продукцію антитіл. В процесі розвитку інфекції спочатку виробляються флюоресцеїном (IgA), далі антитіла на протеїнові антигени, потім реагіни (IgM), а до розквіту захворювання – імобілізинів (IgG). Важливою особливістю є здатність блідих трепонем, внаслідок її незвичайної молекулярної архітектоніки, «ухилятися» від гуморальної і клітинної імунної відповіді.

Природний перебіг сифілісу

Після впровадження спірохети настає прихований (інкубаційний період) – проміжок часу між первинним інфікуванням і появою перших клінічних симптомів, що триває від 9 до 90 днів (в середньому 21 день). Подовженню інкубаційного періоду, в першу чергу, сприяє прийом антибіотиків в дозах, недостатніх для лікування.

У 90-95% випадків після закінчення інкубаційного періоду в місці проникнення трепонем виникає первинний осередок – сифілітичний твердий шанкр. В 5-10% випадків захворювання протікає спочатку приховано – без проявів (обезголовлений сифіліс). Через 7-10 днів появи шанкра починають збільшуватися регіональні лімфатичні вузли. Через 1-5 тижнів шанкр мимовільно регресує. Проміжок між появою шанкра і його зникненням прийнято називати первинним періодом сифілісу.

Через 1-5 тижнів після утворення первинного шанкра, внаслідок поширення трепонем по всьому організму, з’являється висип, який існує на протязі 2-6 тижнів, після чого мимоволі зникає. Через певний час висип може рецидивувати. Такий хвилеподібний перебіг сифілісу пов’язаний з активізацією трепонем або пригніченням їх розмноження внаслідок імунної відповіді організму. Проміжок між першою появою висипу і появою теоретичних сифілідів прийнято називати вторинним періодом сифілісу, а проміжки між рецидивами – прихованим періодом сифілісу. Вторинний сифіліс з рецидивами відзначається у 25% хворих.

Слід зазначити, що в достатній кількості випадків сифіліс може спочатку існувати в прихованій формі, переходити в неї після первинного періоду або після першого епізоду вторинного сифілісу і протікати далі безсимптомно. У таких випадках розрізняють ранній прихований сифіліс з давністю захворювання менше двох років і пізній прихований з давністю захворювання понад два роки після інфікування. Вторинний і прихований сифіліс можуть тривати протягом декількох років і навіть десятиліть.

Приблизно у 15% хворих з нелікованим сифілісом через 1-45 років після зараження з’являється висип на шкірі у вигляді бугоркового або гумозного сифилідів, що свідчить про перехід захворювання в третинний період. Як і при вторинному сифілісі, висип може зникати і рецидивувати.

Нейросифіліс

У 25-60% випадків нервова система уражається вже при первинному і вторинному сифілісі. Нейросифіліс, виявлений в перші 5 років після початку захворювання, називають раннім. У 5% випадків він протікає з симптомами – поразкою черепно-мозкових нервів, менінгітом, Менінговаскулярною хворобою, в 95% випадків ніяких симптомів не спостерігається. Нейросифіліс, виявлений після 5 років після початку захворювання, називають пізнім. У 2-5% хворих він протікає у вигляді прогресивного паралічу, у 2-9% – у вигляді сухотки.

Вісцеральний сифіліс

При ранньому вісцеральному сифілісі (до 2-х років з моменту інфікування) розвиваються тільки функціональні розлади, а при пізньому (понад 2-х років) – деструктивні зміни внутрішніх органів, кісток і суглобів. У 10% хворих з пізнім вісцеральним сифілісом через 20-30 років після зараження виникає кардіоваскулярний сифіліс, що є основною причиною смерті від цієї хвороби.

Природжений сифіліс

Виникає в результаті інфікування плода через пупкову вену і лімфовузли пуповини від хворої матері. Зараження можливе вже з 10-12 тижня вагітності. Може протікати приховано або з клінічними проявами.

Класифікація та стадії розвитку захворювання

Міжнародна класифікація хвороб 10-го перегляду поділяє сифіліс на:

1. Ранній вроджений сифіліс:

• ранній вроджений сифіліс з симптомами
• ранній вроджений сифіліс прихований;
• ранній вроджений сифіліс неуточнений;

2. Пізній вроджений сифіліс:

• пізніше вроджене сифілітичне ураження очей;
• пізній вроджений нейросифіліс (ювенільний нейросифіліс);
• інші форми пізнього вродженого сифілісу з симптомами;
• пізній вроджений сифіліс прихований;
• пізній вроджений сифіліс неуточнений;

3. Природжений сифіліс неуточнений;
4. Ранній сифіліс:

• первинний сифіліс статевих органів;
• первинний сифіліс анальної області;
• первинний сифіліс інших локалізацій;
• вторинний сифіліс шкіри та слизових оболонок;
• інші форми вторинного сифілісу;
• ранній сифіліс прихований;
• ранній сифіліс неуточнений;

5. Пізній сифіліс:

• сифіліс серцево-судинної системи;
• нейросифіліс з симптомами;
• асимптомний нейросифіліс;
• нейросифіліс неуточнений;
• гума (сифілітична);
• інші симптоми пізнього сифілісу;
• сифіліс пізній або третинний;
• пізній сифіліс прихований;
• пізній сифіліс неуточнений;

6. Інші і неуточнені форми сифілісу:

• прихований сифіліс, неуточнений як ранній або пізній;
• позитивна серологічна реакція на сифіліс;
• сифіліс неуточнений.

Ускладнення

Розрізняють такі ускладнення при первинному сифілісі:

1. ерозивний баланопостит і вульвовагініт у вигляді множинних ерозій;
2. фімоз – неможливість відкрити головку статевого члена через набряк крайньої плоті;
3. парафімоз – обмеження голівки крайньої плоті набряклою крайньою плоттю;
4. гангренизація – некротичний твердий шанкр;
5. фагеденізм – некроз шанкра і оточуючих його тканин;
6. перфоративний твердий шанкр з перфорацією крайньої плоті.

При вторинному сифілісі можуть зустрічатися ускладнення у вигляді вузлового сифілісу, який проявляється множинними вузлами, і злоякісного сифілісу, який найчастіше зустрічається при ВІЛ-інфекції та характеризується множинними пустулами, ектімами і рупіями.

Серйозним ускладненням сифілісу є переривання вагітності – у 25% вагітних відзначається загибель плода, в 30% випадків – смерть новонароджених після пологів.

ВІЛ-інфекція – у хворих на сифіліс в кілька разів більший ризик інфікуватися ВІЛ-інфекцією^.

Смерть від сифілісу настає внаслідок ураження внутрішніх органів. Найбільш частою причиною є розрив аорти внаслідок аортиту.

Діагностика

Для діагностики сифілісу застосовуються мікроскопічні, молекулярні, імуногістохімічні, серологічні та інструментальні методи.

Матеріал для дослідження:

• виділення з ерозій, виразок, ерозованих папул, пухирців;
• лімфа, отримана шляхом пункції лімфатичних вузлів;
• сироватка крові;
• спинномозкова рідина (ліквор), отримана шляхом пункції спинного мозку;
• тканини плаценти і пуповини.

Показання для обстеження:

• клінічні ознаки сифілісу;
• будь-які виразки і ерозії в області статевих органів;
• статевий контакт з хворим на сифіліс і тісний побутовий контакт з хворим на вторинний сифіліс;
• народження від хворої сифілісом матері;
• будь-які статеві інфекції;
• вагітність;
• донорство крові та органів;
• професійна діяльність (працівники харчування, освіти, охорони здоров’я, військовослужбовці);
• адміністративний нагляд (ув’язнені, іммігранти);
• госпіталізація в стаціонар і (або) подальше оперативне хірургічне втручання.

Мікроскопічні методи використовуються для діагностики ранніх форм і вродженого сифілісу з клінічними проявами. Застосовується два методи:

1. Дослідження в темному полі визначає живу трепонему у виділеннях з ерозій і виразок і віддиференціюєїї від інших трепонем.
2. Метод сріблення по Морозову – дозволяє ідентифікувати трепонему в біоптатах тканин і лімфі.

Молекулярні методи засновані на виявленні специфічної ДНК і РНК збудника молекулярно-біологічними методами (ПЛР, NASBA) з використанням тест-систем, дозволених до медичного застосування.

Серологічні методи діагностики спрямовані на виявлення антитіл, що виробляються організмом до антигенів блідої трепонеми (нетрепонемні і трепонемні тести).

Хибно позитивні серологічні реакції на сифіліс – позитивні результати серологічних реакцій у осіб, які не хворіють і не хворіли раніше на сифіліс.

• Гострі хибнопозитивні реакції спостерігаються до 6 місяців і пов’язані з вагітністю, вакцинацією, інфекційними захворюваннями, менструацією, деякими дерматозами, ендемічними трепонематозами, хворобою Лайма.
• Хронічні спостерігаються протягом більше 6 місяців і найчастіше асоціюються з онкологічними, аутоімунними захворюваннями, хворобами печінки, легенів, серцево-судинної та ендокринної систем. Вони також можуть спостерігатися при наркоманії та в старечому віці.

Хибнонегативні серологічні реакції на сифіліс спостерігаються при вторинному сифілісі внаслідок «феномена Прозона» і в осіб з вираженим імунодефіцитом і деякими інфекціями (ВІЛ, туберкульоз).

Клінічна оцінка серологічних реакцій

Для діагностики сифілісу застосовується комплекс серологічних реакцій, в який обов’язково повинен бути включений один нетрепонемний тест (частіше РМП) і два, що підтверджують трепонемний тест (частіше це ІФА і РПГА). За наявності комбінації позитивності цих трьох тестів ставиться або відкидається діагноз.

Дослідження спинномозкової рідини проводиться для діагностики нейросифілісу і показано:

• хворим на сифіліс з клінічною неврологічною симптоматикою;
• особам з прихованими і пізніми формами інфекції;
• хворим з вторинним рецидивним сифілісом;
• при підозрі на вроджений сифіліс у дітей;
• при відсутності негативацій нетрепонемних серологічних тестів після проведеного повноцінного специфічного лікування.

Діагноз нейросифілісу вважається підтвердженим при наявності у пацієнта сифілісу, доведеного серологічними тестами незалежно від його стадії, і позитивному результаті РМП з ліквором.

Серорезистентністю вважається відсутність негативації або зниження титрів нетрепонемних тестів протягом року у осіб, які отримали адекватне лікування з приводу первинного або вторинного сифілісу, і на протязі 2 років у осіб, які отримали адекватне лікування з приводу прихованого раннього сифілісу.

Лікування

У лікуванні сифілісу застосовують бензилпеніцилін і його похідні. Якщо виявлена непереносимість препарату, призначаються альтернативні: напівсинтетичні пеніциліни (ампіцилін, оксацилін), еритроміцин, доксициклін та цефтриаксон.

Специфічне лікування спрямоване на елімінацію збудника захворювання і призначається всім хворим з клінічними і прихованими формами інфекціями.

Превентивне лікування полягає в призначенні препаратів хворим, які мали сексуальний або тісний побутовий контакт з хворим ранніми формами сифілісу, якщо з моменту контакту пройшло не більше 2 місяців.

Додаткове лікування призначається особам з серорезистентністю після адекватного лікування.

Схеми лікування сифілісу у дорослих

Стадія сифілісу	Рекомендовані препарати	Альтернативні препарати
Превентивне лікування	Бензатину бензилпеніцилін (Ретарпену, Біцилін-1) в дозі 2.4 млн ОД в/м одноразово. Бензатину бензилпеніцилін (Біцилін- 3) в дозі 1.8 млн ОД в/м № 2 (2 рази на тиждень). Бензатину бензилпеніцилін (Біцилін- 5) в дозі 1,5 млн ОД в/м № 2 (2 рази на тиждень). Бензилпеніцилін новокаїнова сіль в дозі 600 тис. ОД 2 рази на добу № 7.	Цефтриаксон по 500 мг в/м щодня 1 раз на добу протягом 5 днів. Оксацилін або ампіцилін по 1 млн ОД в/м 4 рази на добу 10 днів.
Первинний сифіліс	Бензатину бензилпеніцилін (Ретарпену) в дозі 2,4 млн ОД в/м 1 раз в тиждень № 2. Бензатину бензилпеніцилін (Біцилін- 1) в дозі 2.4 млн ОД в/м 1 раз в 5 днів№ 3. Бензилпеніцилін новокаїнова сіль в дозі 600 тис. ОД в/м 2 рази на добу 10 днів. Бензилпеніцилін натрієва сіль в дозі 1 млн ОД в/м 4 рази на добу 10 днів	Оксацилін або ампіцилін по 1 млн ОД в/м 4 рази на добу 14 днів. 1 (ефтріаксон по 500 мг в/м 1 раз на добу протягом 5 днів. Доксициклін по 100 мг всередину 2 рази на добу 15 днів.
Вторинний і ранній прихований сифіліс	Бензатину бензилпеніцилін (Ретарпену) в дозі 2.4 млн ОД в/м 1 раз в тиждень № 3. Бензатину бензилпеніцилін (Біцилін- 1) в дозі 2.4 млн ОД в/м 1 раз в 5 днів № 6. Бензатину бензилпеніцилін (Біцилін- 3) в дозі 1.8 млн ОД або бензатину бензилпеніцилін (Біцилін-5) по 1.5 млн ОД в/м 2 рази в тиждень № 10. Бензилпеніцилін новокаїнова сіль в дозі 600 тис. ОД в/м 2 рази на добу 20 днів. Бензилпеніцилін натрієва сіль в дозі 1 млн ОД в/м 4 рази на добу 20 днів.	Оксацилін або ампіцилін по 1 млн ОД 4 рази на добу 28 днів. Цефтриаксон по 1.0 г в/м 1 раз на добу № 10. Доксициклін по 0,1 г всередину 2 рази на добу 30 днів.
Нейросифіліс ранній	Бензилпеніцилін натрієва сіль в дозі 10-12 млн ОД в/в інфузійно 2 рази на добу 14-20 днів.	Цефтриаксон в/м або в/в в добовій дозі 2 г (до 4 г) одноразово або в 2 введення 14-20 днів.
Нейросифіліс пізній	Бензилпеніцилін натрієва сіль в дозі 10-12 млн ОД в/в інфузійно 2 рази на добу. Проводять 2 курси по 20 днів з інтервалом 2 тижні.	Цефтриаксон в/м або ст в добовій дозі 2 г (до 4 г) одноразово або в 2 прийоми. Проводять 2 курси по 20 днів з інтервалом 2 тижні.
Третинний сифіліс	Бензилпеніцилін натрієва сіль в дозі 1 млн ОД 4 рази на добу: 28 днів – перший курс і 14 днів другий курс (інтервал – 14 днів). Бензилпеніцилін новокаїнова сіль в дозі 600 тис. ОД в/м 2 рази на добу 28 днів. Через 2 тижні – другий курс лікування в аналогічних дозах 14 днів.	Цефтриаксон по 1 г в/м щодня № 20 – перший курс і № 10 – другий курс (інтервал – 14 днів).

Схеми лікування сифілісу у вагітних і дітей

Лікування сифілісу у вагітних
Використовують бензилпеніциліну натрієву сіль або бензилпеніцилін новокаїнову сіль. Лікування проводять відповідно до стадії сифілісу.
Профілактичне лікування	Призначають з 20-го тижня вагітності (при пізно початому специфічному лікуванні – безпосередньо за ним). Курс терапії – 10 днів. При специфічному лікуванні вагітних з пізніми формами сифілісу другий курс специфічної терапії розцінюється як профілактичний
Лікування сифілісу у дітей
Ранній вроджений сифіліс	Бензилпеніцилін натрієва сіль в дозі 100 тис. ОД / кг маси тіла на добу в/м (до 7 міс, а потім по 50 тис . ОД / кг). Добову дозу вводять в кількості 6 ін’єкцій на добу 14 днів. При наявності показань (за рішенням консиліуму) лікування пролонгують до 21- 28 днів. Бензилпеніцилін новокаїнова сіль в дозі 50 тис. ОД / кг маси тіла в/м 2 рази на добу щодня № 14.
Пізній вроджений сифіліс	Бензилпеніцилін натрієва сіль в дозі 50 тис. ОД / кг маси тіла на добу в/м вводять в кількості 6 ін’єкцій на добу 28 днів (перший курс); через 2 тижні проводять другий курс аналогічного лікування протягом 14 днів. Бензилпеніцилін новокаїнова сіль в дозі 50 тис. ОД / кг маси тіла на добу в/м 2 рази на добу 28 днів; через 2 тижні другий курс в аналогічних дозах 14 днів.

Прогноз. Профілактика

Якщо почати лікування сифілісу своєчасно, то прогноз буде сприятливий. Профілактика захворювання полягає в санітарно-просвітницькій роботі, скринінгу декретованих груп населення, які перебувають у групі ризику, і, зрозуміло, в здійсненні повноцінних специфічних лікувальних заходів і подальшому клініко-серологічному контролі.

Для профілактики вродженого сифілісу необхідно триразове серологічне обстеження при вагітності (при постановці на облік, в 28-30 тижнів і 35-37 тижнів), адекватне специфічне і профілактичне лікування при виявленні сифілісу у вагітних і профілактичне лікування дітей, народжених від недолікованої або хворої матері.

Індивідуальна профілактика полягає у використанні бар’єрних методів контрацепції (презервативів).