Піодермія

Під поняттям піодермія об’єднана група шкірно-запальних, що супроводжуються утворенням гною захворювань. Збудником є гноєрідна мікрофлора – переважно стрептококи і стафілококи. Третя частина всіх дерматологічних захворювань є первинними піодерміями, вторинні виникають на тлі ураження здорової шкіри або ускладнення захворювань. Нагноєннями шкіри ускладнюються такі захворювання як цукровий діабет, екзема, короста, ниркова недостатність. При залученні в запальний процес глибоких шарів шкіри залишаються стійкі рубцеві утворення. Лікування здійснюється протимікробними засобами, додатково проводиться імунотерапія, даються рекомендації по харчуванню та догляду за тілом.

Причини

У нормі на шкірі людини присутнє певне число умовно-патогенних бактерій. Їх зростання і розмноження стримуються присутністю «корисних» мікроорганізмів, тому шкірні покриви не ушкоджуються. Якщо баланс порушується, патогени починають виділяти отрути (екзо- і ендотоксини). Ці речовини викликають запальну реакцію, в запущених випадках – загальну інтоксикацію.

До ослаблення захисних властивостей шкіри призводять такі фактори, як:

1. Недотримання гігієнічних норм по догляду за тілом (небезпечні як рідкісне, так і надмірно часте миття, використання антибактеріальних засобів).
2. Специфічні умови праці – забрудненість середовища або, навпаки, підвищені вимоги до стерильності.
3. Зниження імунітету на тлі різних хронічно протікаючих захворювань (виснаження або ожиріння, цукрового діабету, патологій шлунково-кишкового тракту, порушень кровотворення), а також частих застуд.
4. Розлади нервової діяльності і гормональної регуляції, що призводять до підвищеної продукції шкірного сала. Його надмірна кількість – сприятливий фактор для розмноження патогенних мікроорганізмів.
5. Несприятливий зовнішній вплив, результатом якого стають перегрів, переохолодження, мікротравми шкірного покриву.
6. Психоемоційне перенапруження в формі одиничних стресових ситуацій або хронічної перевтоми.

При наявності одного або декількох провокуючих чинників активізується патогенна мікрофлора. Запалення і нагноєння можуть бути викликані або окремим різновидом хвороботворних бактерій, або мати змішане походження.

Класифікація піодермій

Гнійні дерматологічні захворювання шкіри класифікуються, насамперед, за типом збудника інфекції. Другим визначальним фактором є глибина (поверхневі і глибокі піодермії) ураження шкірних покривів.

Стрептококові

До поверхневих різновидів стрептодермії відносяться суха її форма (простий лишай обличчя), а також імпетиго стрептококове. Останнє має кілька підвидів:

• бульозне;
• сіфілоподібне;
• заїда;
• кольцевидне;
• інтертригінозне.

До глибоких видів ураження шкірних покривів стрептококами відносяться звичайна ектіма і гострий стрептококовий целюліт (або рожа).

Стафілококові

Якщо зараження шкіри стафілококами має поверхневий характер, то розвивається одне з наступних захворювань:

• вульгарний сикоз – гнійничкові висипання на волосистій частині обличчя;
• остіофолікуліт – запалення волосяних мішечків і сальних залоз тільки у верхній частині;
• фолікуліт – неглибокий запальний процес тільки в фолікулах волосся;
• вугри звичайні – закупорка і запалення протоків сальних залоз;
• пухирчатка новонароджених – гнійничкові ураження, викликані золотистим стафілококом.

До глибоких стафілодермій відносяться різні за ступенем тяжкості ураження волосяних фолікулів: глибокий фолікуліт, фурункул, карбункул. Якщо через стафілококів запалюються потові залози, розвивається гідраденіт.

Змішані

В деяких випадках, коли шкірні покриви інфікуються одночасно і стрептококами, і стафілококами, виникають стрептодермії змішаного типу. При поверхневому ураженні розвивається вульгарне імпетиго – множинні висипання з гнійним вмістом на тлі почервоніння. Глибокі стрепто-стафілодермія є гнійно-виразкові утворення, що зачіпають всі шари шкіри і підшкірної клітковини.

Перебіг і симптоми захворювання

Зовнішні прояви піодермій залежать від форми і ступеня тяжкості ураження шкірних покривів. Основна ознака – характерні висипання у вигляді різних за розміром бульбашок або пустул з гнійним вмістом.

Поверхневі форми часто протікають практично безболісно, на тлі невеликого почервоніння шкіри, можуть вирішуватися самостійно, без лікування. Глибокі ураження супроводжуються набряками, гіперемією, вираженими хворобливими відчуттями. У разі генералізації інфекції (проникнення і розповсюдження патогенів по кровотоку) виникають важкі стани типу сепсису.

Діагностика

У діагностичних цілях лікар-дерматолог проводить, перш за все, зовнішній огляд. Додаткові відомості дає дерматоскопія – огляд уражених ділянок під збільшенням. Щоб виявити конкретного збудника призначається бакпосіви вмісту висипань, за його результатами підбирається відповідне медикаментозне лікування. Призначаються також аналізи крові, а при наявності фонових хронічних захворювань – консультації профільних фахівців.

Лікування

При терапії піодермій застосовується комплексний підхід, так як необхідно не тільки усунути патологічні симптоми, але і усунути причину захворювання. З цією метою коригуються харчові звички, навички гігієнічного догляду, здійснюється медикаментозне лікування.

Останнє теж поєднує в собі кілька методик:

• обробку висипань антисептиками;
• антибактеріальними препаратами;
• прийом всередину імуномодуляторів.

При необхідності призначається системна антибіотикотерапія, проводиться хірургічне втручання.

Загальні рекомендації

Якщо вогнище ураження знаходиться на волосистій частині голови або рослинність на гладкій шкіру занадто густа, волосся потрібно акуратно зістригти. Голити їх не можна, так як зростає ризик поширення інфекції.

З тієї ж причини при великих або множинних висипаннях категорично заборонені водні процедури, поки захворювання перебуває в гострій фазі. Проте, руки потрібно мити регулярно, а нігті – протирати спиртовим йодним розчином. Здорові ділянки шкіри можна протирати вологою губкою, а уражені – щодня обробляти антисептиками. Рекомендується також на час лікування переглянути раціон, щоб підвищити ефективність терапії і підвищити імунітет. Для цього основу харчування повинні складати різноманітна молочна продукція, а також фрукти і овочі.

Потрібно суттєво обмежити частку вуглеводів, повністю виключивши споживання швидкозасвоюваних (цукор і цукровмісні продукти). Під повну заборону потрапляє алкоголь, під частковий – м’ясо та інші види їжі з високим вмістом екстрактивних речовин.

Медикаменти

Лікарські засоби при піодермії застосовуються як всередину, так і зовнішньо, при цьому використовуються різні їх групи. Велике значення має регулярна обробка осередків ураження (і шкіри навколо них) з метою прискорення їх загоєння і запобігання поширенню патогенних мікроорганізмів. Для цього застосовуються:

• анілінові барвники (зеленка);
• саліциловий спирт;
• марганцівка;
• антибактеріальні мазі (лінкоміцинову, гіоксизонову, еритроміцинову).

Якщо інфекція протікає мляво або імунітет пацієнта знижений значно, застосовується системна антибіотикотерапія. Всередину зазвичай призначають препарати груп макролідів, цефалоспоринів і тетрацикліну. Для зміцнення захисних сил організму також доцільно приймати імуномодулятори (елеутерокок, Метилурацил) і полівітамінні комплекси.

Інші методи

З метою підвищення імунітету застосовуються також специфічні методики. В їх число входять:

• аутогемотрансфузія – переливання пацієнту власної венозної крові, при якій ін’єкції робляться глибоко в м’яз;
• переливання компонентів чужої крові;
• УФОК – процедура, при якій кров пацієнта з піодермією проходить через спеціальний апарат, де опромінюється ультрафіолетом.

В особливо важких випадках, при глибоких ураженнях, проводяться хірургічні втручання. Такі операції припускають розтин вогнища, очищення його від гною, некротизованих тканин і установку дренажу.

Групи ризику

Найбільш висока ймовірність інфікування шкіри стрепто- і стафілококами у людей з ослабленою імунною системою. Цьому сприяє наявність таких хронічних захворювань, як цукровий діабет, порушення гемопоезу (кровотворення), патології шлунково-кишкового тракту. Небезпеку становлять також ожиріння і його протилежність – виснаження, брак в організмі вітамінів.

Для значної частини пацієнтів з піодермією характерно недотримання гігієнічних вимог. До цієї категорії відносяться як недостатній догляд, так і надмірно часте миття, особливо із застосуванням антибактеріальних, що руйнують природний захист, засобів. До групи рису потрапляють також люди, що працюють в специфічних умовах. Розвитку гнійничкових уражень шкіри сприяють систематичні переохолодження чи перегрівання, забруднення навколишнього середовища, а також підвищені вимоги до стерильності (в медустановах, наприклад).

Наслідки і прогноз

Результат захворювання залежить від його різновиду, протікання і лікування. Так, поверхневі піодермії типу фолікуліту, як правило, проходять без наслідків і часто самостійно. Патології середнього ступеня тяжкості можуть залишати після одужання плями пігментації або рубці. Крім того, без адекватної терапії висока ймовірність переходу піодермії в хронічну форму або генералізації процесу з подальшим зараженням крові. В останньому випадку прогноз може бути вкрай несприятливим, аж до летального результату.

Профілактика

Перелік профілактичних заходів логічно випливає з причин захворювання. Перш за все, потрібно дбати про стан імунної системи, ведучи здоровий спосіб життя і повноцінно харчуючись. Всі захворювання потрібно лікувати своєчасно, не допускаючи їх переходу в хронічну форму, а при цукровому діабеті дотримуватися всіх розпоряджень лікаря.

Велике значення має особиста гігієна: регулярне, але не надмірне миття з використання м’яких миючих засобів. Від застосування антибактеріальних гелів, шампунів, лосьйонів слід утримуватися. У той же час при вже наявній піодермії для профілактики повторного самозараження митися категорично не можна. З тією ж метою пацієнт повинен щодня обробляти шкіру антисептиками і виконувати всі лікарські призначення.