Меліоїдоз - HealthApple

Зміст Сховати

1 Що таке меліоїдоз?
2 Збудник
3 Фактори ризику зараження
4 Ознаки та симптоми
5 Діагностика
6 Зачеплені групи населення
7 Стандартні методи лікування
8 Прогноз
9 Профілактика

Меліоїдоз характеризується розвитком лихоманки, пневмонії, абсцесів. При цьому тяжкість захворювання може варіювати від легких, локалізованих інфекцій до генералізованої інфекції, що викликає блискавичний сепсис із летальним кінцем.

Що таке меліоїдоз?

Меліоїдоз, також званий хибний сап, хворобою Уітмора, є інфекційним захворюванням, що викликається бактерією Burkholderia pseudomallei (раніше відомою як Pseudomonas pseudomallei). Бактерії виявляються у забрудненій воді та ґрунті та поширюються на людей та тварин при безпосередньому контакті із забрудненим джерелом. Меліоїдоз схожий на хворобу сап (звідси й назва помилковий сап), яке передається людині від заражених свійських тварин.

Збудник

Збудник – Pseudomonas pseudomallei (бацила Уітмора), являє собою грамнегативну паличку, що біполярно забарвлюється, довжиною 2-6 мкм і шириною 0,5-1 мкм. Аероб має джгутики, рухливий, добре росте на живильних середовищах. Збудник довго зберігається у зовнішньому середовищі. У вологому середовищі виживає до 30 днів, у матеріалах, що гниють, — 24 дні, у воді — до місяця і більше. Гине при нагріванні та під впливом дезінфікуючих засобів.

Розрізняють 2 антигенні типи збудника: тип I (азіатський), широко поширений всюди, включаючи Австралію, і тип II (австралійський), поширений переважно в Австралії. Патогенність цих типів значно не відрізняється. Збудник чутливий до левоміцетину, тетрацикліну, канаміцину, деяких сульфаніламідних препаратів.

Фактори ризику зараження

Фактори ризику розвитку меліоїдозної інфекції включають:

проживання у Південно-Східній Азії та північній Австралії;
цукровий діабет;
зловживання алкоголем;
захворювання легень;
захворювання печінки;
таласемія;
зловживання кави;
рак або інший імуносупресивний стан, не пов’язаний із ВІЛ;
хронічна хвороба нирок;
хронічні захворювання легень (муковісцидоз, хронічна обструктивна хвороба легень (ХОЗЛ) та бронхоектазія).

Інші можливі фактори ризику, які можуть сприяти виникненню хвороби Уітмора, включають стероїдну та іншу імуносупресивну терапію, ревматичну хворобу серця, застійну серцеву недостатність, гемосидероз легень, хронічну гранулематозну хворобу та туберкульоз легень.

Хвороба може передаватися від людини людині, хоч рідко. Найбільш поширеним шляхом зараження меліоїдозом є прямий контакт із забрудненим ґрунтом і водою, особливо через відкриті рани на шкірі. Люди і тварини можуть заразитися інфекцією, вдихаючи частинки пилу і краплі води або проковтуючи забруднену воду.

Ознаки та симптоми

Існує кілька різних типів меліоїдозу, кожен зі своїми ознаками та симптомами.

Легенева інфекція. Ознаки та симптоми меліоїдозу найчастіше пов’язані із захворюванням легень, при якому інфекція може утворювати гнійну порожнину (абсцес). Наслідки легеневої інфекції можуть змінюватись від легкого бронхіту до важкої пневмонії. В результаті пацієнти також можуть відчувати лихоманку, головний біль, втрату апетиту (анорексію), кашель, задишку, біль у грудях та загальну болючість м’язів.
Локалізована інфекція. Ознаки можуть бути локалізовані на шкірі (целюліт) з болем або набряком тканин, виразками та абсцесами, що супроводжуються лихоманкою та м’язовими болями.
Інфекція кровотоку. Якщо бактерія Burkholderia pseudomallei, що викликає меліоїдоз, потрапляє в кровотік, симптоми можуть включати лихоманку, головний біль, дихальні розлади, дискомфорт у животі, біль у суглобах (артралгія) та дезорієнтацію.
Дисемінований тип інфекції. Меліоїдоз може поширюватися через шкіру в кров, стаючи хронічною формою меліоїдозу, що вражає серце, мозок, печінку, нирки, суглоби та очі. Симптоми дисемінованої інфекції включають лихоманку, втрату ваги, біль у животі або грудях, м’язові або суглобові болі, головний біль та судоми.

Інкубаційний період меліоїдозу коливається від 1 до 21 дня, середньому від 9 днів до появи інфекції. Симптоми зазвичай виникають через 2-4 тижні після зараження бактерією.

Діагностика

Діагностування меліоїдозу є складним завданням, оскільки його симптоми аналогічні симптомам інших захворювань, зокрема туберкульозу. Діагноз при обох захворюваннях з високим ступенем ймовірності встановлюється на підставі клінічних проявів і має бути підтверджений результатами бактеріологічного дослідження на B. pseudomallei.

Зачеплені групи населення

Меліоїдоз найчастіше реєструється у Південно-Східній Азії, Північній Австралії, Південній Азії (включаючи Індію) та Китаї. Більшість хворих пацієнтів реєструються у Таїланді, Малайзії, Сінгапурі та північній Австралії. Меліоїдоз також реєструються в Папуа-Новій Гвінеї та Новій Каледонії. Бактерія, що викликає захворювання, знаходиться у ґрунті, рисових полях та застійних водах цього району. Люди набувають хвороби, вдихаючи пил, забруднений бактеріями, і коли забруднений ґрунт вступає в контакт з пошкодженою (відкритою) областю шкіри. Зараження найчастіше відбувається у сезон дощів.

Стандартні методи лікування

Лікування меліоїдозу включає застосування антибіотиків та залежить від локалізації захворювання.

Для пацієнтів з більш легкою формою хвороби рекомендується лікування антибіотиками, такими як іміпенем, меропенем, пеніцилін, доксициклін, амоксицилін+клавуланова кислота (Аугментин), цефтазидим, тикарцилін+клавуланова кислота (Тіментин), цефтриамсон. Пацієнтам, які перебувають у більш тяжкому стані, призначають комбінацію з двох вищезгаданих препаратів протягом 3-6 місяців.

Після початкової інтенсивної терапії може бути розпочато ерадикаційну терапію з використанням триметоприму+сульфаметоксазолу (Бактрім, Сульфатрім).

При гострій легеневій формі, якщо культури залишаються позитивними протягом шести місяців, розглядається хірургічне видалення абсцесу легень за допомогою лобектомії.

Прогноз

Без лікування меліоїдоз смертельний. При лікуванні антибіотиками важка форма захворювання з сепсисом та ускладненнями, спричиненими цим станом, має загальну смертність приблизно 40%.

Профілактика

Профілактика інфекції у районах, де розвивається меліоїдоз, включає мінімізацію ризику впливу бактерій.

Люди з ослабленою імунною системою (хворі на СНІД, рак, ті, хто проходить хіміотерапію тощо), відкритими ранами на шкірі, діабетом або хронічним захворюванням нирок, повинні уникати контакту з ґрунтом і забрудненою водою, особливо в сільськогосподарських районах.
Люди, які працюють у сільському господарстві, повинні носити належне спорядження, у тому числі робочі черевики, щоб запобігти зараженню ніг та ступнів.
Працівники охорони здоров’я повинні використовувати стандартні запобіжні заходи, у тому числі маски, рукавички та халат для запобігання зараженню.

Єлизавета Токаленко

Головний видавець сайту healthapple.info. Редактор статей на сайті.