Відповіді на головні питання про ВІЛ і СНІД

Як захиститися від ВІЛ, що робити, якщо відбувся контакт і чи можна вилікуватися? Відповідаємо на ці та інші важливі питання про вірус імунодефіциту людини

У чому різниця між ВІЛ та СНІД

ВІЛ

Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) часто плутають зі СНІДом (синдром набутого імунодефіциту людини). Це різні захворювання, хоча і пов’язані один з одним. ВІЛ може стати причиною СНІДу, тобто викликати набутий імунодефіцит у людини, але не завжди. Учені розрізняють їх простим чином. ВІЛ є вірусом, а СНІД – станом людини, що з’явилися внаслідок інфікування та прогресування вірусу в організмі людини.

Вірус імунодефіциту належать до сімейства ретровірусів і роду лентівірусов і вражає імунні клітини організму. Лентівіруси (Lentivirus від слова «lente», повільний) розвиваються нешвидко, неоднорідні, їх інкубаційний період триває довго. Вірус поступово пробиває захист імунних клітин, вражаючи рецептори на їх поверхні. Таким чином він робить людину сприйнятливою до різних захворювань: від інфекційних до онкологічних. В результаті зараження вірусом можуть розвиватися в тому числі опортуністичні хвороби, яких не буває у людей зі здоровим імунітетом.

ВІЛ буває двох видів, різняться вони за типом перебігу хвороби та патогенності. Вважається, що ВІЛ-1 передається з більшою ймовірністю і викликає більш важкий стан. Згідно зі статистикою, 95% інфікованих у світі мають ВІЛ-1. Для нього характерно більш високий вміст вірусних частинок на 1 мл крові. Вчені вважають, що походження вірусів також різниться. Якщо ВІЛ-1 мутував з вірусу імунодефіциту шимпанзе в південно-східному Камеруні, то ВІЛ-2 став результатом мутації вірусу приматів, в тому числі мангобеїв, в Західній Африці.

СНІД

СНІД – це синдром імунодефіциту людини, викликається він вірусом. Синдром своєю чергою – це набір симптомів. Тобто вірус як агент знищує клітини імунної системи, робить їх, по суті, інкубаторами для виробництва самого себе. Організм виявляється беззахисний перед інфекціями, які у звичайній ситуації не завдали їй шкоди, з’являються симптоми цілого ряду інших захворювань. При ураженому імунітеті легко приживаються грибкові хвороби, виникають інфекційні захворювання, відбувається ураження клітин лейкоцитів, яке викликає певні форми раку. Коли набирається певна кількість симптомів, то за кількістю клітин і набору симптомів діагностують СНІД. Але до цього можна і не доводити.

Синдром набутого імунодефіциту проявляється на третій стадії розвитку ВІЛ. Лікарі ставлять цей діагноз за поєднанням ознак: позитивний тест на ВІЛ-інфекцію, показники менш як 200 клітин / мкл CD4 + лімфоцитів і сукупності інших патологічних станів, викликаних розвитком різних захворювань.

Однак завдяки медичному втручанню, противірусної терапії та профілактики ВІЛ може зупинитися в розвитку і не дійти до третьої стадії, таким чином захворювання на СНІД не відбудеться.

Як можна заразитися ВІЛ

Довгий час ВІЛ і СНІД вважалися одними з найстрашніших загроз XX століття, що породжувало навколо них безліч страхів і міфів. Найбільше занепокоєння у людей викликала можливість заразитися при побутовому контакті або через повітря.

Однак вчені довели, що основний спосіб передачі вірусу – це потрапляння крові та інших біологічних рідин (сперма, секрет піхви, грудне молоко) на слизову або пошкоджену шкірну оболонку людини. Неушкоджена шкіра є ефективним бар’єром перед вірусом, а поза організмом він не живе. Це виключає передачу через рукостискання або повітряно-крапельним шляхом. Такі біологічні рідини, як слина або сльози, також не можуть стати причиною передачі ВІЛ. У слині занадто агресивне середовище, яке руйнує клітини вірусу.

Таким чином, основними способами зараження ВІЛ є:

• вагінальний і анальний секс – найпоширеніший тип зараження;
• загальні голки, шприци та інші інструменти для ін’єкцій;
• обладнання для татуювань, якщо його не стерилізують належним чином між використаннями;
• вагітність, виношування і пологи – від матері до дитини;
• грудне вигодовування .

В теорії зараження може відбутися в результаті переливання крові. Але у зв’язку з тим, що при таких маніпуляціях в переважній більшості випадків проводиться аналіз, такі прецеденти трапляються рідко.

Також вкрай малоймовірна можливість передачі вірусу через оральний секс (для цього в одного з контактуючих в роті повинні бути відкриті рани), укус і зіткнення пошкодженої шкіри з кров’ю інфікованого.

Спочатку шлях передачі був статевий. Потім основним став ін’єкційний – і в Україні, і в інших країнах. Потім картина почала змінюватися. В Африці основним продовжує залишатися статевий шлях передачі й від матері до дитини.

У нас в кінці 1990-х років прийшла епідемія наркоспоживання, а слідом за нею й епідемія ВІЛ-інфекції.  Якщо вірус передати з крові в кров – то ризик стовідсотковий. При статевому шляху передачі він знижується до 80%, може бути і менше. Від жінки до чоловіка він передається рідше, ніж від чоловіка до жінки, через фізіологію. Останнім часом всі експерти говорять про те, що починає домінувати статевий шлях передачі в Україні, причому мова йде саме про гетеросексуальний контакт. Хоча ін’єкційний спосіб все ще зберігається, статевий домінує ненабагато.

Які перші симптоми ВІЛ і СНІДу

Якщо відбулося зараження, вірус може пройти три стадії.

Стадія 1. Гостра інфекція

Ця стадія триває кілька тижнів після контакту. Вірус швидко розмножується, організм намагається виробити антитіла. Зазвичай людина нічого не відчуває, проте можуть виникати деякі симптоми, які легко сплутати з іншими вірусними захворюваннями:

• жар;
• озноб;
• запалення лімфовузлів;
• шкірний висип;
• пирхота у горлі;
• біль в суглобах і головний біль;
• нудота і розлад шлунка.

Проблема в тому, що симптоми можуть бути непостійними, тривати від кількох днів до тижнів, проходити й знову виникати. Якщо людина і запідозрить нездужання, він навряд чи подумає, що у нього ВІЛ. Звернення до лікаря також не зможе допомогти ідентифікувати ВІЛ без спеціального тесту.

Для багатьох може стати серйозним сигналом появу певного типу шкірного висипу. Як правило, це мікотичний висип (в результаті розмноження грибків), гнійники або себорейний дерматит. Всі ці види висипу можуть з’явитися і без ВІЛ, але якщо прояву симптомів передувала подія, яке могло спричинити зараження вірусом, варто звернутися до лікаря.

Важливо розуміти, що на першій стадії вірус дуже небезпечний, його вміст у крові у зараженої дуже високо, а значить, хворий може легко його передавати далі.

Стадія 2. Латентний період

Первинні симптоми проходять, як правило, через кілька місяців, коли вірус переходить в другу стадію, яка може тривати кілька років. Для неї вже характерні інші симптоми:

• часті пневмонії;
• запалені лімфовузли;
• повторюваний жар;
• нічна пітливість;
• блювота;
• діарея;
• втрата ваги;
• регулярна шкірний висип;
• стомлюваність;
• регулярні вагінальні і оральні інфекції (молочниця);
• оперізуючий лишай.

Як і на першій стадії, симптоми можуть виникати й зникати. Весь цей час людина заразна і може передавати вірус далі. Підтвердити наявність ВІЛ може тестування.

Стадія 3. Термінальна стадія, СНІД

Без антивірусної терапії вірус породжує синдром набутого імунодефіциту людини. Розвиток СНІДу може зайняти 10-15 років. Стан, при якому організм самостійно не здатний протистояти інфекціям всередині й ззовні. Нерідко про наявність ВІЛ хворі дізнаються вже на останній стадії, коли симптоми стають яскраво виражені й інфікований потрапляє в лікарню.

Симптоми СНІДу:

• постійний жар;
• хронічне запалення лімфовузлів, особливо під пахвами, на шиї, в паху;
• втома;
• нічна пітливість;
• темні плями під шкірою або всередині рота, на носі й повіках;
• рани й виразки в роті, на язику, геніталіях і анусі;
• прищі й висипання на шкірі;
• повертається або хронічна діарея;
• різка втрата ваги;
• неврологічні проблеми, такі як складність концентрації, втрата пам’яті та помутніння свідомості;
• тривожність і депресії.

СНІД викликає розвиток і поєднання характерних захворювань, за якими можна встановити й наявність ВІЛ в організмі людини. Вони можуть бути як інфекційного, так і неінфекційного характеру:

• легеневі хвороби, такі як пневмоцистна пневмонія і туберкульоз;
• хвороби шлунково-кишкового тракту, такі як езофагіт і бактеріальні та паразитарні інфекції;
• опортуністичні інфекції – токсоплазмоз, криптококовий менінгіт, прогресивна мультифокальна лейкоенцефалопатія та інші;
• пухлини, викликані вірусом Епштейна-Барра, герпесвірусом, саркоми Капоші та папіломавірусом.

Чи можна вилікуватися від ВІЛ та СНІДу

Вчені вважають ВІЛ невиліковним захворюванням. Однак завдяки прийманню противірусної терапії клітини вірусу можна придушити таким чином, щоб перебувати на другій стадії без переродження в СНІД дуже багато років. ВООЗ рекомендує застосовувати цю терапію всім зараженим.

Високоактивна антиретровірусна терапія (ВААРТ) проводиться з трьома і більше типами препаратів. Всі вони на різних рівнях не дають вірусу розмножуватися в організмі. Саме така терапія визнана найбільш ефективною. При лікуванні всього одним препаратом або невірно підібраної схемою може виникнути резистентність до терапії.

Вчені проводять дослідження, покликані знайти повноцінні ліки проти ВІЛ, яке може знищити вірус повністю. Поки прогнози дуже обережні, але історія знає трьох щасливчиків, які повністю вилікувалися від цього захворювання. Всі вони вважали за краще зберігати анонімність, тому науці вони відомі по містах проведення лікування: берлінський, лондонський і сан-паульскій пацієнти. Лікарі провели їм трансплантацію кісткового мозку від реципієнтів з рідкісною генетичною мутацією, яка дозволяла вважати, що вони резистентні до вірусу. Пацієнти в результаті через якийсь час після операцій продемонстрували повну відсутність ВІЛ в крові.

Буває щеплення від ВІЛ?

Вчені намагаються розробити вакцину від ВІЛ, яка могла б розв’язувати етичні проблеми. Але поки такого щеплення не існує. У 2016 році в Південній Африці почалося тестування першої вакцини від вірусу. За три з половиною роки вивчення вона показала ефективність всього 31,2%. Наступні результати очікуються у 2021 році. В інших країнах, включаючи Україну, також проводять роботи по створенню вакцини від ВІЛ.

Хто такі ВІЛ-дисиденти

Існує рух, яке називається ВІЛ-дисидентство. Його представники або заперечують в цілому існування вірусу, або його небезпеку, в деяких випадках ставлять під сумнів зв’язок ВІЛ і СНІДу.

Основою більшості ідей дисидентства є публікації Пітера Дюсберга. Американський академік і біолог, ніколи не займався вивченням ВІЛ, опублікував статті в наукових журналах. У них, зокрема, Дюсберг стверджував, що ВІЛ є нешкідливим ретровірусом, який нарівні з іншими виявляється в крові хворих на СНІД. СНІД же сам по собі є неінфекційним захворюванням, яке розвивається внаслідок приймання певних препаратів. Вчені неодноразово спростували ці ідеї, вважаючи, що Дюсберг вибірково трактував факти й результати досліджень ВІЛ. Понад 5 тис. вчених і лікарів у 2000 році підписали декларацію, в якій підтвердили, що ВІЛ призводить до розвитку СНІДу.

Проте ідеї біолога знайшли безліч послідовників. Дотепер ВІЛ-дисиденти апелюють даними статей Дюсберга і його прихильників, які були опубліковані в 1980-1990-х роках. Найвідомішим ВІЛ-дисидентом став колишній президент ПАР Табо Мбекі. На початку 2000-х років в країні бушувала епідемія СНІДу, але глава держави протидіяв міжнародним медичним організаціям.

Є люди, які не заперечують існування ВІЛ, але при цьому вважають, що проблема перебільшена. На їхню думку, на боротьбу із захворюванням, в тому числі на проведення обов’язкового тестування населення, виділяються великі гроші. Чи правда, що у світі бушує епідемія ВІЛ

Епідемія ВІЛ вважається однією з найбільших пандемій в історії людства. З моменту відкриття вірусу по 2011 рік заразилося 60 млн осіб. За даними UNAIDS, зараз у світі живе 38 млн людей з ВІЛ-інфекцією і лише 25,4 млн отримує лікування. З 2015 року нових випадків інфікування зареєстровано на 3,5 млн більше, ніж передбачалося.

Тест на ВІЛ: коли і як здавати

Єдиний надійний спосіб дізнатися, чи є у людини в крові вірус імунодефіциту, – це тест, який допомагає виявити антитіла, що виробляються організмом у спробі боротися з вірусом. Тест проводиться на зразках крові. Однак в Україні можна самостійно зробити експрес-аналіз зі слини, який продається в аптеках.

Є так званий період вікна, коли тест може показати помилковий негативний результат, при тому що людина до цього моменту вже може бути заразним. Тому тест рекомендується проходити через 3 місяці після контакту, дотримуючись весь цей час запобіжні заходи.

Перед здачею матеріалу на аналіз пацієнт підписує інформовану згоду, результати є конфіденційною інформацією, тобто не можуть бути передані третім особам. Більш того, є можливість скласти анонімний тест, коли результати не будуть прив’язані до даних пацієнта, їм будуть присвоєні код і номер.