Обсесивно-компульсивний розлад

Поширеність обсесивно-компульсивного розладу в суспільстві можна вважати значною — досягає вона близько 2,5 % популяції. У разі, якщо цей розлад присутній в сім’ї, ризик його розвитку вище і досягає навіть 9-10%.

Що таке обсесивно-компульсивний розлад і які його причини?

Обсесивно-компульсивний розлад (інакше: невроз нав’язливих станів, ананкастний синдром, ананкастний розлад [obsessive-compulsive disorder – OCD]) – як випливає з самої назви — розлад, характерною рисою якого є поява повторюваних, нав’язливих думок (обсесії) і / або дій (компульсії), яким важко протистояти, тому що спроба утриматися від них призводить до нестримної тривоги, неспокою, напруги, страждання.

Як часто зустрічається обсесивно-компульсивний розлад?

Поширеність обсесивно-компульсивного розладу в суспільстві можна вважати значною — досягає вона близько 2,5 % популяції. У разі, якщо цей розлад присутній в сім’ї, ризик його розвитку вище і досягає навіть 9-10%.

Як проявляється обсесивно-компульсивний розлад?

Нав’язливі думки (обсесії) – мають виражений, інтенсивний характер і практично завжди сприймаються пацієнтом як “неприємні”, “ганебні”, “абсурдні”, “небажані”. Хоча обсесії з’являються проти волі й викликають у пацієнта опір, однак сприймаються ним як власні думки. Обсесії можна розділити на наступні категорії:

• нав’язлива невпевненість — найчастіше стосується буденних речей – наприклад, повторювана і постійна, попри багаторазові та різні перевірки, невпевненість в тому: чи були закриті двері, вимкнене світло, чи закриті крани з водою, чи правильно і рівно розкладені предмети, правильно чи й ефективно вмиті руки й т. д.;
• нав’язливі, небажані думки, що часто суперечать чиємусь світогляду блюзнірського, непристойного або вульгарного характеру — часто посилюються в місцях або при обставинах, в яких вони особливо недоречні (напр. церква, молитва, зустріч з близькими й т. д.);
• нав’язливі імпульси – наприклад, інтенсивні, нездоланні думки про те, щоб почати кричати або роздягнутися в публічному місці, зробити вчинок, що компрометує або також поводитися агресивно стосовно людей, до яких у нас немає поганих намірів і які нам близькі (наприклад, штовхнути матір, штовхнути дитину, надмірно висунутися з вікна і т. д.) – що істотно, при обсесивно-компульсивному розладі ці імпульси ніколи не реалізуються пацієнтом, хоча супроводжуються сильною тривогою, що вони скоро здійсняться, і посиленими спробами цьому запобігти;
• румінація — безперервне, багатогодинне, марне, псевдофілософське і “пережовування” однієї теми, питання або думок без можливості прийняття рішення і досягнення конструктивних висновків;
• нав’язливий страх перед брудом, нечистотою, забрудненням себе та інших;
• нав’язлива потреба зберігати ідеальний, нереальний порядок, симетрію, певне розташування предметів в оточенні й т. д.

Нав’язливі дії (компульсії) – так само як і обсесії, відчуваються пацієнтом як безглузді та незручні, але, разом з тим, неминучі — важко їм протистояти.

Нав’язливі дії можуть мати різні форми:

• нав’язливі перевірки (дверей, кранів з водою, предметів і т. д.) як відповідь на нав’язливу невпевненість;
• повторюється прибирання, миття (наприклад, миття рук), укладання речей і т. д. – пов’язано з невпевненістю чи були ці дії виконані правильно, відповідно до нав’язаної собі процедурою, і чи були ефективними;
• повторюється виправлення, вкладання, упорядкування, пов’язане з обсесивним прагненням до порядку, симетрії, певного розташування предметів;
• складні дії, що нагадують химерні ритуали, які пацієнт зобов’язаний виконати, щоб запобігти нестримному напруженню або загрозі катастрофи, хоча і з дуже неймовірними наслідками, попри те, що він усвідомлює безглуздість своїх дій і мислення (напр. “Я повинен пострибати на одній нозі два рази навколо машини на парковці, інакше щось погане може статися з моєю дочкою “);
• примусове збирання та накопичення предметів.

Обсесивно-компульсивний розлад іноді може супроводжуватися іншими додатковими симптомами:

• симптоми тривожних розладів – напр. панічна атака або генералізована тривога;
• симптоми депресії — стійке до лікування або тривалий час обсесивно-компульсивний розлад, що не лікується, може бути для пацієнта джерелом значних страждань, а також дуже серйозних розладів його функціонування вдома, на роботі, в школі або в університеті. Відповідна реакція на такі наслідки може привести до зниження настрою, зниженої самооцінки, розвитку почуття безпорадності й безнадійності, та навіть до розвитку повного епізоду депресії;
• деперсоналізація і дереалізація — іноді тривога і напруга, супутні нав’язливі стани або спроби їм протистояти, настільки великі, що призводять до періодичного відчуття нереальності того, що у пацієнта може скластися враження, що немає повного контакту зі світом, що люди та предмети нереальні, штучні, що вони як декорації (дереалізація) або, що його думки відокремлені від нього, як ніби йому не належали, що його почуття, емоції, дії або частини його тіла не його (деперсоналізація) – ці симптоми зазвичай дуже турбують пацієнта і можуть породжувати страх перед “божевіллям”, що насувається;
• тики — це мимовільні, повторювані рухи (напр. моргання очима, знизування плечима, гримаси обличчя й т. д.) Або голосові феномени (відкашлювання, гавкіт, шипіння та інші), так само як і компульсії відчуваються як щось, перед чим не можна або дуже важко встояти;
• айхмофобія — це посилений страх гострих предметів в поєднанні з униканням контакту з ними і їх приховуванням;
• мізофобія — підвищений, надмірний страх перед брудом, поєднується з посиленою потребою уникати з ним контакту, видаляти його й уникати “осквернення” нею;
• бацилофобія — аналогічна мізофобії боязнь мікробів.

Що робити при появі симптомів обсесивно-компульсивного розладу?

Якщо ви помітили симптоми або підозрюєте у себе їх появу, слід звернутися до психіатра. Недоречно відкладати в часі похід до лікаря. По-перше, симптоми дуже обтяжливі, заважають функціонуванню і викликають великі страждання, по-друге, якщо довго зберігаються, то вони можуть зафіксуватися.

Так відбувається, серед іншого, тому, що людина, що страждає обсесивно-компульсивним розладом, хоче впоратися з неприємними відчуттями та вживає заходів, які приносять тільки тимчасове полегшення, але зрештою підтримують і посилюють деякі механізми підтримки розладу.

Такі дії — це, наприклад, уникати конкретних ситуацій або брати участь в ритуалах і діях, які служать зниженню психічного напруження. Початок лікування дозволяє зупинити таке порочне коло, наприклад, за допомогою застосування когнітивно-поведінкової терапії (cognitive-behavioural therapy – CBT). Крім того, швидкий початок лікування мінімізує ризик розвитку ускладнень, таких як, наприклад, депресія.

Як лікар ставить діагноз обсесивно-компульсивного розладу?

Психіатр засновує свій діагноз, перш за все, на точно зібраному від пацієнта анамнезі, а також після дослідження його психічного стану, що складається з запитань, бесіди та спостереження. Лікар може також попросити про проведення додаткового психологічного обстеження та надати пацієнту або заповнити разом з ним спеціалізовані опитувальники, які служать для оцінки тяжкості симптомів.

Ймовірно, лікар вирішить також провести основні біохімічні дослідження (крові) для оцінки загального стану здоров’я і проведення диференціальної діагностики. У деяких випадках може також прийняти рішення про проведення додаткових досліджень — електроенцефалографії (ЕЕГ), комп’ютерної томографії або магнітного резонансу і консультації невролога.

Які існують методи лікування обсесивно-компульсивного розладу?

Лікування обсесивно-компульсивного розладу є тривалим і складним процесом. Дуже важливим елементом є терпіння пацієнта, тому що обсесії та компульсії, як правило, повільно і поступово реагують на застосовувані методи лікування.

Для лікування обсесивно-компульсивних розладів застосовують як ліки, так і психотерапію, і додаткові техніки. Людей, які відчувають легкі симптоми, можна лікувати тільки за допомогою психотерапії або фармакотерапії. У разі важких симптомів може бути необхідне одночасне застосування цих методів.

Основними лікарськими засобами, що використовуються в фармакотерапії обсесивно-компульсивного розладу, є антидепресанти: селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (напр. сертралін, пароксетин, флувоксамін, циталопрам, флуоксетин), а також трициклічні антидепресанти — кломіпрамін. Фармакотерапія триває від декількох місяців до багатьох років. Іноді спроба скасувати ліки призводить до рецидиву або посилення обсесії — в цьому випадку пацієнт приймає ліки довічно.

У фармакологічному лікуванні застосовуються зазвичай більш високі дози антидепресантів в порівнянні з дозами, рекомендованими хворим з депресією. Іноді — для зменшення інтенсивності тривоги й напруги — на початку лікування до антидепресантів лікар додає заспокійливі або снодійні. При супутніх тиках до антидепресантів додають антипсихотичний засіб (напр. галоперідол, рисперідон). Найкраще задокументованим методом психотерапевтичного лікування обсесивно-компульсивних розладів є когнітивно-поведінкова терапія.

Під час сеансів терапії пацієнт навчається переносити вплив подразників, що викликають або підсилюють обсесії, а також вчиться поступово утримуватися від нав’язливих дій. Деяким пацієнтам значну користь може також принести психодинамічна психотерапія.

Чи можливе повне одужання?

Слід пам’ятати, що кожен пацієнт — незалежно від ступеня тяжкості, тривалості, характеру і кількості нав’язливих ідей — може отримати значну користь від лікування. Позитивна реакція на лікування спостерігається у 75% хворих. У великої частини пацієнтів (близько 25%) можна досягти повного одужання або повної симптоматичної або функціональної ремісії.

Що потрібно зробити після закінчення лікування?

Тривалість лікування, в тому числі приймання ліків, визначається індивідуально. Після закінчення належного лікування може бути показано повторювати навички та вправи, набуті під час когнітивно-поведінкової терапії.

Як і в разі інших психічних розладів, корисною може бути турбота про загальну психічну гігієну і стан здоров’я — непокоїться за свій всебічний розвиток, виховання в собі навичок справлятися зі стресом і розв’язувати проблеми, позитивне формування міжособистісних відносин, уникнення вживання психоактивних речовин (наркотиків, алкоголю), правильне харчування, фізична активність. Важливим питанням є також придбання вміння розпізнавати ознаки рецидиву розладу та швидке фармакологічне і / або психотерапевтичне втручання при його виникненні.

Докладний алгоритм дії визначає лікар, підбираючи його для кожного пацієнта.

Що зробити, щоб уникнути захворювання?

Немає методів, які б в специфічний спосіб запобігали появі обсесивно-компульсивного розладу.

Обсесивно-компульсивні розлади у дітей та підлітків

Обсесивно-компульсивні розлади у дітей у підлітковому віці характеризуються схожою картиною і перебігом, як і у дорослих, але — особливо, чим молодша дитина — спостерігається також значна різниця. Симптоми цих розладів часто з’являються ще до початку статевої зрілості і в цій віковій групі частіше хворіють хлопчики. У підлітковому віці пропорція хворих дівчаток і хлопчиків поступово вирівнюється.

Причини

Причини цього розладу, як і у дорослих, складні та включають: порушення в анатомічній будові та / або функціонуванні центральної нервової системи, перинатальне навантаження, генетичні фактори та фактори навколишнього середовища. Також вважається, що він може розвинутися в результаті аутоімунної реакції як наслідок стрептококової інфекції.

Як проявляється

У дітей нав’язливі думки зазвичай приймають форму: побоювань за життя і здоров’я близьких, які посилюються в разі розлуки з цими людьми, страху забруднитися, заразитися різними мікробами, захворіти на важку хворобу, вчинити злочин. Обсесивні думки часто стосуються сексуальної сфери та пов’язані з переживанням сильного почуття провини.

Серед нав’язливих дій переважають ритуали, пов’язані з униканням забруднення або інфікування (не торкатися предметів, часте миття, багаторазове перевдягання і т. ін.), розставляння предметів в певному порядку, колекціонування предметів, багаторазова перевірка (напр., чи закриті двері). Проблемною, тому що часто не сприймають як симптом обсесивно-компульсивних розладів, дією є повторювані питання інших (зазвичай близьких) про конкретну проблему. Оточення дитини часто сприймає її дії як пошук почуття безпеки, привертання до себе уваги або навіть “він робить на злість”, а не як симптом хвороби.

У дітей, на відміну від дорослих, бувають форми розладу, при яких, головним чином, присутні нав’язливі дії, практично без участі нав’язливих думок конкретного змісту.

Близько половини випадків обсесивно-компульсивних розладів у дітей та підлітків протікає з іншими супутніми психічними розладами: тиками, депресивними, тривожними розладами, СДУГ, поведінковими розладами, специфічними порушеннями розвитку або виділення.

Діагностика

Діагностичні методи такі ж як і у дорослих, але процес постановки діагнозу буває складнішим. Діти мають тенденцію до приховування, маскування симптомів або заперечення симптомів, тому що часто відчувають через них сором. З іншого боку, рідні дітей, які страждають на це захворювання, часто беруть участь в їх ритуалах, наприклад, відкривають дитині двері, дають предмети, коли дитина сама не хоче їх чіпати, побоюючись забруднитися. Роблять це найчастіше неусвідомлено, трактуючи поведінку дитини як “примхи” або, помічаючи занепокоєння і дискомфорт дитини, намагаються таким чином йому допомогти.

У лікуванні дітей і підлітків, які страждають обсесивно-компульсивним розладом, застосовуються такі ж методи як і у дорослих. При менш інтенсивних симптомах часто досить психотерапії, в той час, коли вони більш інтенсивні та негативно впливають на функціонування дитини, слід також розглянути фармакологічне лікування. Як частина не фармакологічного лікування дуже часто показана сімейна терапія.

В кінці слід згадати, що діти в дошкільному та молодшому шкільному віці часто мають тенденцію повторювати виконання певних дій (напр. рахунку, розставляння предметів) або у них є свої “ритуали”, пов’язані з повсякденними діями (напр. перескакують через певні сходинки, певним способом готуються до сну). Такі дії не викликають у дитини страждання і не порушують її функціонування, тому що дитина може перервати їх без особливого психічного дискомфорту. Це природна поведінка, яку слід відрізняти від нав’язливих, примусових дій, які є симптомом захворювання.