Адаптація

Життя людини історично пов’язане з адаптацією – безперервним процесом пристосування людини до природних та соціальних умов. Ще Чарльз Дарвін в основу своєї теорії про еволюцію заклав ідею про необхідність адаптації живих організмів до мінливих умов навколишнього світу, нездатність пристосування якого призводить до вимирання непристосованих особин. Це пов’язано з тим, що навколишній світ схильний до постійних змін. Так, рух небесних тіл викликає циклічну зміну кліматичних умов, а науково-технічний прогрес у сфері інформаційних технологій призвів до практично глобальної розбудови способу життя сучасної людини, уможлививши те, що ще кілька десятиліть тому здавалося неможливим.

Адаптація організмів

Адаптацією називають послідовність змін, що призводять до розбудови біологічних або поведінкових характеристик організму з подальшим досягненням найбільш вигідного стану для подальшої життєдіяльності.

Адаптація організмів є проявом життя, у зв’язку з чим природа виникнення адаптивних процесів давно викликала суперечки у філософів.

Так, Емпедокл не вважав, що адаптації переслідують певну мету, будучи природними механізмами.

Теологія ж інтерпретувала факт те, що існує адаптація організмів, як роботу божества і це як одне з доказів існування бога. Також широко пропагувалося думка, що саме бог створював “найкращий з усіх можливих світів”. Поява праць Чарльза Дарвіна, у яких він підкреслив багато недоліків та обмеження, відзначені їм у рослинному та тваринному світах.

Поява праць Ламарка, у яких він удосконалив теорію еволюції Дарвіна, дозволило частково пояснити адаптацію організмів як процес. Також він вважав, що є тенденція до ускладнення організмів, пов’язана з впливом факторів зовнішнього середовища. Проте, робота Менделя та його відкриття законів спадковості спричинило спростування ламарксизму.

Нині вважається, що у основі адаптації лежить природна фенотипічна мінливість, вираженість якої визначається генотипом, успадкованим від нащадків. Поява нових ознак, які раніше не виявлялися у предків, можливе як у результаті мутації, так і при прояві рецесивної ознаки у разі його наявності в генотипі двох батьків. Також вважається, що компенсаторні можливості, що лежать в основі адаптації живого організму, визначаються вже при його народженні генотипом і не можуть бути розширені під впливом факторів зовнішнього або внутрішнього середовища.

Адаптація дитини

Весь період життя людини з моменту появи на світ і до самої смерті пов’язаний з безперервним динамічним пристосуванням до факторів, що змінюються як зовнішнього, так і внутрішнього середовища.

Так, дитяча адаптація починається із самого народження і супроводжується низкою істотних змін в організмі, що пов’язано зі зміною умов існування – із захищеного від зовнішніх впливів материнського організму, діти опиняються під впливом величезної кількості факторів.

У ранньому післяпологовому періоді адаптація дитини до навколишнього світу включає:

• запуск першого вдиху і початок регулярного дихання з використанням повітроносних шляхів і легень;
• перебудову роботи кровоносної системи, пов’язану з переходом на газообмін у легенях;
• повноцінну активацію роботи шлунково-кишкового тракту та відмову від отримання поживних речовин при контакті з материнською кров’ю у плаценті;
• перебудову роботи нервової системи з переходом на режим сон-неспання;
• активацію органів чуття з розвитком органів зору, нюху, смаку;
• розвиток системи самостійної терморегуляції, здатної нівелювати коливання температури у зовнішньому середовищі.

На особливу увагу заслуговує розвиток імунної системи, що захищає організм малюка від численних чужорідних агентів, представлених вірусами, бактеріями та грибками.

Адаптація дитини до трьох років полягає в активному пізнанні світу. Саме в цьому періоді він починає піднімати голівку, повзати, сидіти та ходити, вчиться використовувати предмети, планувати та оцінювати свої дії та вчинки. У цьому вся періоді діти пробують усе, що їм цікаво, на смак, активно розвивається тактильна чутливість.

Період від трьох до семи років відіграє велику роль у психологічній адаптації дитини та пов’язаний, як правило, із закладкою особистісних якостей та характеру дитини, розвитком механізмів поведінки. Відбувається своєрідне копіювання моделі поведінки батьків, які є для нього прикладом. Велике значення подальшої соціалізації грає розвиток промови, що дозволяє дитині вливатися у колективи однолітків. У цьому віці велике значення грає кількість часу, що приділяється батьками не тільки на виховання, але і на проведення часу. Негативний вплив на подальший розвиток дитини відволікає малюка сучасними гаджетами, які не тільки не прискорюють інтелектуальний розвиток, а й можуть значно уповільнити його.

Вік від 6 до 14-16 років є серйозним періодом, що фактично визначає подальший життєвий шлях дитини. У цьому часі величезна кількість інформації, отриманої дитиною формує кругозір, розвиває ерудованість, дозволяє скласти основні поняття про поведінку в суспільстві, що відіграє велике значення не тільки для дитячої адаптації, але й дорослої. У ряді випадків, за наявності схильності до розвитку психологічних порушень, потрібен особливий підхід до виховання дитини, метою якої буде максимально можлива компенсація відхилень у поведінці.

Складнощі при вихованні дитини можуть виникати під час статевого дозрівання, біологічною основою якого є зміна гормонального фону та переосмислення життєвих цінностей та формування власних поглядів. Може спостерігатись зміна поведінки, діти думають, що їх не розуміють.

Соціальна адаптація дитини віком від 16 до 18 років відіграє велике значення у зв’язку з вибором майбутньої професії та вступом до вищих навчальних закладів, що практично визначає подальший життєвий шлях.

Адаптація дорослих

Найбільше значення у віці від 18 до 65 років для людини грає пристосування до самостійного життя в соціумі, що включає професійну адаптацію та створення сім’ї – базового осередку сучасного суспільства. Для багатьох людей така серйозна перебудова життя стає серйозним стресом, подолати який виходить далеко не у всіх, що призводить до великої кількості розлучень, причинами яких можуть стати:

• залежність від психоактивних речовин одного з подружжя, яка стає найчастішою причиною розпаду і спостерігається у 41% випадків;
• відсутність власного житла – 14% випадків;
• втручання сторонніх осіб у сімейне життя – 14% випадків;
• відсутність дітей призводить до розпаду шлюбу у 8% випадків;
• роздільне проживання, у тому числі за службовими чи судовими зобов’язаннями – 8%;
• інвалідність одного з подружжя – 1%.

Професійна адаптація важлива для матеріального забезпечення створеної сім’ї, виховання дітей і дуже впливає на досягнення психологічного комфорту. Також, стабільний, добрий дохід дозволяє людині правильно харчуватися, відпочивати, займатися спортом та стежити за станом свого здоров’я.

Адаптація людей похилого віку

Особливості адаптації у людини старше 65 років пов’язані з фізіологічним старінням багатьох систем, що вимагає від них ретельнішого контролю за станом свого здоров’я з дотриманням наступних рекомендацій:

• зниження великих фізичних навантажень;
• збільшення відстані, що проходить щодня;
• своєчасного відвідування лікаря та точного дотримання рекомендацій;
• правильного та здорового харчування.

Проблеми адаптації у людей нерідко можуть бути пов’язані з віковою адаптацією – коли настає глибока психологічна криза. На його виникнення впливають фактори:

• аналіз прожитого життя (відбувається оцінка минулого, сьогодення та майбутнього);
• проблеми зі здоров’ям;
• зміна звичного способу життя.

Як правило, у похилому віці хронічні захворювання, що супроводжуються тяжкими ускладненнями, зустрічаються практично у кожного пацієнта, що значно підвищує ризик інвалідизації. Так, згідно зі статистичними даними, понад 80% людей віком від 75 років мають ті чи інші порушення, що призводять до порушення щоденної життєдіяльності. Інвалідність завжди стає серйозним потрясінням для пацієнта, у зв’язку з чим психологічна адаптація, що дозволяє впоратися з переживаннями та новим способом життя, просто необхідна.

У 75% випадків хронічними захворюваннями, що призводять до інвалідності, є хвороби:

• серцево-судинної системи;
• злоякісні пухлини;
• нервової системи;
• психічні розлади;
• опорно-рухового апарату;
• органів дихання.

Є певні особливості адаптації в людини похилого віку, які пов’язані з тим, що більшість з них – люди, що проживають самотньо, що істотно ускладнює реабілітацію та пристосування до нових умов життя.

Види адаптації організмів

Можна виділити такі види адаптації організмів:

• біологічний;
• фізіологічний;
• соціальний.

Як правило, ці види адаптації організмів значно впливають на життя не тільки людини, але інших живих істот, дозволяючи їм існувати і залишати потомство.

Біологічна адаптація

В основі біологічної адаптації лежить постійна зміна морфофункціональних та поведінкових характеристик, що дозволяє пристосуватися умовам проживання в певному місці проживання та забезпечити найкращу виживаність не тільки в порівнянні з іншими видами, але й у порівнянні з особинами своєї популяції. Через війну життєздатні особини залишають потомство, що дозволяє вигляду існувати надалі, тоді як пристосовані особини або змінюються далі, або зникають.

Для здійснення біологічного виду адаптації організмів потрібна взаємодія внутрішніх характеристик організмів (що відповідають за пристосування) та зовнішніх (чинники навколишнього середовища, до яких слід пристосуватися).

Прикладами біологічної адаптації можуть бути:

• пристосування до нових умов проживання;

При зміні умов проживання з живими істотами можуть статися такі речі:

зміна довкілля, генетичні перебудови, що дозволяє пристосуватися до нових умов та зникнення виду.

Циклічна зміна довкілля представлена, як правило, у птахів та деяких мешканців океану, які у певну пору року переміщуються на нове місце.

Генетичні перебудови призводять до зміни складу населення під впливом природного відбору. У ряді випадків завдяки їм живі організми набувають нових особливостей. Генетичні зміни можуть призводити до зміни як видимих ​​структур, і можуть суттєво впливати на фізіологічні процеси. У зв’язку з тим, що місце проживання схильне до постійних змін, процес адаптації відбувається безперервно. Проте, можливі ситуації, коли середовище змінюється швидше, ніж до нього пристосовуються організми, і навпаки. Якщо виду не вдається пристосуватися до нових умов, відбувається його витіснення з біотопу більш адаптованими істотами.

Як правило, із цих можливих результатів лише генетичні перебудови є справжньою біологічною адаптацією.

• коадаптації;

Явище коадаптації обумовлено тісним співіснуванням видів тварин і спостерігається, коли поява нової ознаки в одного організму значно підвищує адаптаційні можливості другого. Прикладом може бути взаємодія між комахами і квітучими рослинами.

Поруч із коадаптацією існує ковымирание – явище, коли смерть одного організму тягне у себе загибель іншого (приклад – смерть паразитів при смерті господаря).

• мімікрію;

В основі мімікрії лежить мутаційна мінливість, що дозволяє живим організмам бути схожими один на одного. Це значно розширює можливості живих організмів. Прикладом можуть бути як нешкідливі комахи, що забарвленням нагадують небезпечні, так і будь-які живі істоти, забарвлення яких дозволяє їм не виділятися на тлі навколишнього середовища (хамелеон, тигр, леопард).

• преадаптація;

Преадаптацією називають можливий механізм розвитку нових органів із раніше не функціонуючих або виконують інші завдання. В основі лежить ідея, що неможлива поява складного органу, який ідеально виконував би покладену на нього функцію. Також преадаптація дозволяє пояснити, як відбувається зміна функції органів протягом еволюції. Суть теорії в тому, що організм має зачатки органу або орган, який не функціонує або виконує іншу функцію, проте зміна умов навколишнього середовища призводить до того, що орган починає виконувати інше завдання, важливіше для виживання. У такій ситуації підключається природний відбір, що дозволяє відібрати особин, найбільш пристосованих до нових умов.

• акліматизація.

Адаптація організмів до нових умов середовища, що відбувається при їх штучному або природному територіальному переміщенні з формуванням стабільних груп, що самовідтворюються, називається акліматизацією. Це досягається шляхом розширення своїх адаптаційних можливостей та еволюційного відбору. Так, корінні жителі Крайньої Півночі мають хорошу стійкість до низьких температур, водночас жителі пустель здатні переносити як високі температури, а й тривале відсутність води. Деяким живим організмам адаптацію умов середовища довелося перейти на нічний спосіб життя.

Якщо населення не здатне до переміщення чи розвитку нових якостей, здатних підвищити життєздатність, відбувається його вимирання у цьому регіоні. Для повного зникнення виду смертність повинна переважати народжуваністю, тоді, через якийсь час, населення особин зникне.

Якщо ж процес адаптації якихось видів ще не закінчено, це може серйозно позначатися на біоценозі в цілому навіть за відсутності змін у навколишньому середовищі.

Особливості адаптації в людини як виду

Є деякі особливості адаптації в людини як виду, що пов’язано з наявністю абстрактного мислення, що дозволяє моделювати складні ситуації, і передбачати можливі варіанти їх розвитку. Надалі це стало основою для формування науки. Здатність до образного мислення дозволила значно розширити можливості людської популяції з допомогою створення складних пристосувань, дозволяють практично повністю позбавитися впливу зовнішніх чинників довкілля, визначальних напрямок еволюційного процесу. Так, людина змогла досягти дна океану, відвідати космос, хоча його організм абсолютно не пристосований до навантажень, що виникають у таких умовах. Сучасний рівень розвитку медицини також дозволив значно коригувати перешкоди для якісного життя людини та суттєво продовжити її життя.

Таким чином, особливістю адаптації у людини до умов зовнішнього світу є деяка відокремленість, в порівнянні з іншими живими організмами, а на виживання та продовження роду переважно впливають соціальні якості.

Фізіологічна адаптація організмів

Живі істоти є складним механізмом, що саморегулюється, який істотно залежить від впливу факторів навколишнього середовища, постійні зміни якого, як правило, призводять до порушення рівноваги між тими або іншими процесами, що протікають в організмі. Таким чином, фізіологічна адаптація організмів полягає у адекватній реакції на зовнішні подразнення шляхом регулювання внутрішніх процесів.

Інтерес до вивчення механізму фізіологічної адаптації організмів виник ще Чарльза Дарвіна, який вивчав збіги і розбіжності у емоційних реакціях людей і тварин. Надалі, Волтер Бредфорд Кеннон відкрив вплив симпато-адреналової системи на мобілізацію організму при стресовому впливі. Робота Павлова та її учнів довела спільність внутрішніх порушень живих організмів за умов тривалого впливу надзвичайного подразника.

Однак фундаментальну роль у формуванні поняття про роль процесів адаптації зіграла концепція про сталість внутрішнього середовища організму, висунута Клодом Бернаром, суттю якої була думка про те, що будь-які зовнішні впливи навколишнього середовища миттєво компенсуються живим організмом. Його концепція надалі служила основою праць Волтера Бредфорда Кеннона про гомеостазі – здатність організму зберігати сталість внутрішнього середовища. Власне, фізіологічна адаптація організмів є синонімом гомеостазу.

На підтвердження ідей про роль гомеостазу були проведені дослідження Гансом Сельє, засновані на вивченні адаптаційного синдрому (каскаду змін, що відбуваються в організмі у відповідь на стрес), що призвело до виявлення загальних тенденцій, що підтверджують, що організм незалежно від природи впливу намагається компенсувати виниклі наслідки.

Компонентами організму, що дозволяють здійснювати фізіологічну адаптацію організмів є:

• нервова система;
• гуморальна система;
• буферні системи.

Вплив дитячої адаптації на подальше здоров’я людини

Згідно зі статутом ВООЗ, здоров’ям прийнято вважати стан повного фізичного, духовного та соціального благополуччя, а не відсутність різних патологій. Безглуздо було б заперечувати вплив процесів, що відбуваються у дитячому віці, на подальшу долю організму. Також слід розділяти здоров’я на психологічне та фізичне.

Дитяча психологічна адаптація полягає у виробленні власного ставлення до суспільства, моральних та духовних якостей, що у майбутньому серйозно позначається на взаємодії коїться з іншими людьми. Особливу складність представляють сироти та діти, які виросли у неблагополучних сім’ях, що у більшості випадків супроводжується отриманням важких психологічних травм, що зберігаються до кінця життя.

У старшому віці на дитину значний вплив має колектив, у якому вона проводить час. У зв’язку з цим рекомендується після школи займати дитину секціями, мистецькими гуртками або допомогти їй знайти інші захоплення, які допомагатимуть їй розвиватися.

Дитяча адаптація до навколишнього світу, спрямовану досягнення фізичного здоров’я, включає у собі остаточне дозрівання систем організму, потім впливають чинники довкілля.

Складно не згадати важливість дитячого харчування, особливо протягом першого року після народження, що є важливою умовою для правильного розвитку дитини. Найбільш оптимально для цієї мети підходить годування груддю (у дуже поодиноких випадках може бути протипоказано). Це з великим вмістом як енергетичних і пластичних речовин, які забезпечують зростаючий дитячий організм усім необхідним, а й чинників імунного захисту, які грають величезну роль перший рік життя дитини, доки триває період адаптації до контакту з численними чужорідними бактеріями.

Також велику роль формування фізичного та духовного здоров’я надає проведення загартовування, починати яке слід із раннього віку. Загартовуванням називають метод фізіотерапії, у якому використовується часте повторне вплив природних чинників із метою підвищити функціональні резерви організму.

До природних факторів, що використовуються, відносять:

• повітря;
• сонячні промені;
• низькі чи високі температури;
• низький атмосферний тиск.

При рідкісному впливі цих факторів в організмі відбувається запуск складного фізіологічного комплексу реакцій у відповідь, спрямованих на компенсацію змін, що виникли. Регулярне нетривалий вплив тих самих чинників низької інтенсивності дозволяє організму адаптуватися до них, що супроводжується зменшенням вираженості системної реакції разом із поліпшенням фізико-хімічного стану клітин, функціонування всіх органів прокуратури та систем. До позитивних сторін загартовування можна віднести підвищення працездатності, зниження захворюваності, покращення самопочуття. Тривалі перерви в гартуванні призводять до зниження його ефективності або зникнення ефекту.

Як правило, загартовування дитини у віці до року проводять за допомогою повітряних ванн протягом нетривалого проміжку часу (близько декількох хвилин). Хорошим гартуючим ефектом має щоденне купання, що позитивно позначається на емоційному стані та імунному захисті дитини. Дітям після трьох років, якщо рівень адаптації до впливу зовнішніх факторів досить високий, у ряді випадків дозволяється проведення контрастних процедур, що гартують.

У ряді випадків проведення загартування може бути протипоказане, тому перед його проведенням слід проконсультуватися з фахівцем.

Система адаптації організму до інфекційних захворювань

У організму людини є система адаптації організму, що дозволяє йому боротися з інфекційними захворюваннями, звана імунітетом. Мета цієї системи – захист організму від генетично чужорідних агентів та підтримання гомеостазу на клітинному та молекулярному рівнях організації.

Імунітет є важливою системою адаптації організму, що дозволяє підтримувати генетичну цілісність організму протягом усього його життя незалежно від кількості та інтенсивності факторів зовнішнього середовища, що оточує його. Завдяки імунітету складно організовані організми набули можливості для існування.

В основі системи імунітету лежать клітинний та гуморальний компоненти.

До клітинного компоненту імунного захисту відносять усі клітини, пов’язані із здійсненням генетичної стабільності організму (макрофаги, NK-клітини, лімфоцити, нейтрофіли, базофіли, еозинофіли). До гуморального компоненту імунної системи відносять систему комплементу, антитіла та різні речовини, що перешкоджають інвазії чужорідних організмів в органи та тканини організму.

Виділяють вроджений та адаптивний види імунітету.

Під вродженим імунітетом мають на увазі еволюційно вироблений захист, що дозволяє розпізнавати та знищувати чужорідні агенти, що потрапили всередину організму завдяки виявленню спільних для них ознак. За вроджений імунітет відповідають шкірні та слизові оболонки, що виконують бар’єрну функцію, лізоцим, система комплементу, макрофаги та NK-клітини, що атакують будь-який чужорідний матеріал, що не відповідає генетичним характеристикам власного організму.

Придбаний імунітет є складною системою адаптації організму до навколишнього середовища, в якому велика кількість вірусів, бактерій та грибків, які не здатні існувати без інших живих істот. Від вродженого імунітету, набутий відрізняється здатністю до розпізнавання індивідуальних антигенів, що призводить до розвитку складної відповіді, із залученням гуморального та клітинного компонентів імунної системи. Для цього виду захисту організму характерна наявність імунологічної пам’яті, що дозволяє при повторній зустрічі реагувати швидше та ефективніше.

Отриманий імунітет поділяють на активний та пасивний.

Розвиток активного імунітету є частиною самостійної адаптації організмів до умов середовища та відбувається шляхом контакту з чужорідним агентом (при хворобі або вакцинації), що супроводжується появою не лише захисної реакції, а й імунологічної пам’яті.

Пасивний імунітет виникає під час передачі готових антитіл під час введення в організм:

• внутривенно;
• з молоком матері;
• через плаценту.

Також імунітет, як система адаптації організму до мінливих умов зовнішнього та внутрішнього середовища, є найважливішим захистом від онкологічних процесів, здійснюючи виявлення та знищення дефектних клітин. Тому імуносупресія значно підвищує ризик розвитку злоякісних утворень.

Адаптація організму до фізичних навантажень

У сучасному суспільстві проблеми при адаптації організму людини до умов зовнішнього середовища зведені до мінімуму, що пов’язане з тісним переплетенням природних та техногенних факторів.

Проте, висока поширеність технологій має і зворотний бік медалі – так, все більшого поширення набуває малорухливий спосіб життя, що значно посилює прогноз серцево-судинних захворювань. Люди мало рухаються і рясно харчуються, що спричинило збільшення ожиріння. Так, згідно зі статистикою, понад 39% людей віком від 18 років мають надмірну вагу, а страждають від ожиріння ще 13%. Підвищення маси тіла значно підвищує ризик прогресування таких захворювань, як артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, атеросклероз, які в сукупності суттєво зменшують тривалість життя та підвищують навантаження на громадську охорону здоров’я, пов’язане з їх лікуванням. У зв’язку з цим регулярні фізичні навантаження мають стати частиною життя якнайбільшої кількості людей. Однак, складно уявити, що непідготовлена ​​людина здатна з перших днів занять показувати ті ж результати, що і професійні спортсмени у зв’язку з тим, що потрібна певна адаптація організму до фізичних навантажень.

Механізм адаптації організму до навантажень полягає в послідовності змін, що відбуваються у відповідь на стресове вплив або подразнення, що виникає в момент фізичної напруги. Завдання цього процесу адаптації організму – пристосування до навантажень, яке відбувається за будь-якої методики виконання тих чи інших вправ, незалежно від поставленої мети.

Слід знати, які зміни відбуваються у процесі адаптації організму до навантажень. Для організму фізичне навантаження є подразником, який спричиняє відповідну реакцію центральної нервової системи. Це проявляється викидом адреналіну з кори надниркових залоз, що призводить до збільшення частоти серцевих скорочень та вентиляції легень за рахунок почастішання дихання. Така реакція є загальною для будь-якого подразника – психологічного стресу або фізичного навантаження і дозволяє організму адаптуватися до інших умов. Після визначення джерела подразнення спостерігається відносно стійкий стан, при якому викид адреналіну знижується та стабілізується, супроводжуючись специфічними щодо причини подразнення реакціями.

Так, якщо причиною змін стало фізичне навантаження, відбувається перебудова організму з метою забезпечення м’язів необхідною кількістю поживних речовин та кисню. Запуск процесів, спрямованих на компенсацію змін, відбувається у стійкому стані. Далі, поки система рівноважна і потреба в енергії, що витрачається при фізичних навантаженнях, відповідає наявним можливостям організму істотних змін не відбувається.

Коли організм не справляється з покладеними на нього навантаженнями, починається виснаження, що вимагає зниження інтенсивності фізичної роботи або повна відмова від неї. Якщо цього немає, спостерігається декомпенсація систем, відповідальних життєзабезпечення. Описані зміни розвиваються за нетривалого впливу на організм і називаються терміновою адаптацією.

Тривалість цього виду адаптації організмів становить від 6 до 48 годин, що залежить від тривалості та інтенсивності навантаження. В основі довгострокової адаптації лежить регулярне повторення середньої за інтенсивністю навантаження, що дозволяє збільшити ефективність компенсаторних реакцій. Це пов’язано з частковим збереженням змін, викликаних термінової адаптацією та його закріпленням шляхом систематичних повторень.

Описані вище зміни можна застосувати практично шляхом проведення тренувань, якщо дотримуватися основних принципів: регулярність, доступність і поступовість.

Насамперед для закріплення та розвитку компенсаторних можливостей необхідно дотримуватися принципу регулярності. Так, одноразове навантаження призводить до одноразових фізіологічних змін, що спостерігаються до 48 годин. Тому, якщо людина хоче досягти підвищення ефективності процесів, що викликають ці зміни та закріпити їх, то перерва між тренуваннями не повинна становити більше двох діб. Якщо не дотримуватися цього принципу, то після 48 годин організм повертається у вихідний стан, що не дозволяє закріпити отримані адаптаційні зрушення.

У основі принципу доступності лежить адекватна оцінка наявних компенсаторних можливостей організму. Так, багато нетренованих людей вважають, що вони нічим не гірші за спортсменів, у зв’язку з чим намагаються показати хороші результати з перших тренувань. Проте, організм нетренованої людини неспроможний переносити великі навантаження, що з досить обмеженим функціонуванням енергетичних систем організму, потенціал яких можна розкрити лише за регулярних, правильних тренуваннях. Виявляються спроби тим, що якщо значні навантаження у адаптованих до них людей викликають стійкий стан, то ті, у кого період адаптації тільки почався, переходять відразу у фазу виснаження, що може призвести не тільки до декомпенсації в роботі органів і систем, але й тяжких ушкоджень внутрішніх органів. .

Поступовість у досягненні поставлених завдань за регулярних тренувань є важливою умовою. Так, як відомо, закріплення та розвиток адаптаційних зрушень можливе лише у фазі стійкого стану, у зв’язку з чим необхідно спостерігати за зовнішніми проявами організму, підвищуючи навантаження поступово, до настання фази виснаження.

Недотримання вищезгаданих принципів може зробити проведення тренувань безглуздим, а й нашкодити організму.

Крім того, при низці захворювань фізичні навантаження можуть призвести до тяжких наслідків, тому перед вибором спортивного спрямування рекомендується відвідати лікаря, який з урахуванням наявних протипоказань зможе порекомендувати рід занять.

Адаптація організмів до умов середовища

Адаптація організмів до умов навколишнього середовища добре простежується у живих істот. Як правило, пристосування до конкретного житла є необхідною умовою для виживання.

Простежити механізми адаптації організму живих істот до умов навколишнього середовища можна на прикладі рас людини, формування яких відбувалося протягом сотень і тисяч років відповідно до ареалу проживання.

Можна виділити:

• європеоїдну расу;
• негроїдну расу;
• монголоїдну расу;
• американоїдну расу;
• австрало-велоїдної раси.

Виділення расових ознак стало можливим після розвитку землеробства, що дозволило за незначний проміжок часу збільшити чисельність і ареал поширення людей. Надалі механізм адаптації організму діяв так, що деякі особини людського вигляду, що мають риси, що роблять їх більш пристосованими в конкретних кліматичних умовах, виживали набагато частіше, що призвело до формування рас. Однак, для формування нової раси, територія повинна була бути обмежена, щоб не відбувалося змішування та розмивання ознак, що в даний час практично неможливо через прогресивний розвиток інфраструктури по всьому світу.

Можна виділити низку ознак, за якими відбувалася еволюція людського вигляду.

У європеоїдної раси шкіра світла, хоч у їхніх нащадків, вона була смаглявою. Біологічний сенс цього явища в поліпшенні синтезу вітаміну D, низька освіта якого в умовах поганого освітлення загрожує розвитком рахіту.

Негроїди представлені поєднанням щонайменше чотирьох рас. Пігментована шкіра дозволяє їм обмежувати кількість сонячного випромінювання, яке у великих кількостях призводить до її пошкодження, а в ряді випадків – і онкологічних захворювань. Кучеряве волосся також грає велику роль в адаптації організму людини до високих температур, створюючи теплоізолюючий шар, що захищає від перегріву головний мозок.

Ще одним прикладом може бути наявність у монголоїдної раси епікантусу – особливої ​​складки в кутку ока, роллю якого в адаптації організму людини був захист очного яблука від вітрів та надмірного освітлення.

Від чого залежить період адаптації людини

Період психологічної адаптації людини у новому колективі визначається індивідуальними характеристиками індивіда та особливостями соціальної структури. Так, у людини відбувається засвоєння нових зразків поведінки, цінностей, соціальних норм, що дозволяє йому вливатися у суспільство та успішно функціонувати у ньому.

Тривалість періоду адаптації організму до фізичних навантажень визначається здібностями певного індивіда та складністю поставленого завдання. Також значний вплив надає прагнення людини досягти поставленої мети, що дозволяє мобілізувати всі свої сили. Однак, слід пам’ятати, що навіть максимальні рівні адаптації в ряді випадків не дозволяють досягти бажаного.

Соціальна адаптація

Під соціальним процесом адаптації розуміють активне пристосування індивіда до соціального середовища.

Можливо три варіанти соціальної адаптації у суспільстві:

• нормальну (людина не виділяється з колективу, підкоряючись правилам, нормам і дотримуючись загальноприйнятих принципів);
• девіантну (людина адаптована, але порушує прийняті цінності та норми поведінки);
• патологічну (пристосування здійснюється завдяки патологічним формам поведінки, що з різними порушеннями психіки).

Психологічна адаптація

Психологічна адаптація полягає у забезпеченні нормального функціонування всіх структур психіки під впливом зовнішніх факторів. Результатом ефективної роботи цієї галузі свідомості є прийняття обдуманих рішень, прогнозування подій, а також активні дії щодо перетворення навколишнього світу з урахуванням своїх інтересів та здібностей.

Залежно від спрямованості адаптивних процесів виділяють тенденції:

• пристосувальну (організм пристосовується до умов);
• перетворюючу (організм змінює середовище відповідно до його потреб).

За проявами психологічної адаптованості, можна назвати:

• внутрішню (відбувається структурне перетворення внутрішніх структур відповідно до очікуваннями соціуму);
• зовнішню (поведінка відповідає очікуванням суспільства, проте внутрішньої перебудови не відбувається);
• змішану (частково змінюються особистісні цінності та норми, зберігаючи своє «я»).

Професійна адаптація

Під професійною адаптацією розуміють процес вливання людини у середовище з пристосуванням до неї продуктивної діяльності.

На цей процес впливають зовнішні (особливості трудової діяльності, соціальні умови та система відносин між співробітниками) та внутрішні (адаптаційні можливості та мотивація) фактори.

Професійна адаптація має низку напрямів:

• професійно-діяльнісне (пристосування до самої діяльності);
• організаційно-нормативне (засвоєння організаційних норм, правил);
• соціально-професійне (зміна соціальної поведінки на основі професійних функцій – лікар, учитель);
• соціально-психологічне (засвоєння неформальних правил поведінки у суспільстві).

Проблеми адаптації можуть виникати за невідповідності очікувань молодого фахівця реаліям професійної діяльності. Це спричиняє значні складнощі при зустрічі з перешкодами, у зв’язку з чим формування адекватного способу професійної діяльності у свідомості спеціаліста ще під час навчання дуже впливає.

Проблеми адаптації у суспільстві

Якщо людина здатна жити в суспільстві, мати сім’ю та утримувати її, то її вважають нормальною. Проте, розуміння “нормальності” може відрізнятися відповідно до віку або контингенту осіб. Проблеми адаптації можуть бути при недотриманні людиною прийнятих норм, цінностей, індивідуальних особливостях індивіда. Так, якщо людина сором’язлива за своєю натурою, то і на робочому місці вона не зможе активно проявляти себе.

Скільки триває процес адаптації у суспільстві

Як не дивно, але оточення людини протягом усього життя безперервно змінюється, вимагаючи постійного пристосування до нових умов, чи то навчання у вищій освітній установі, чи професійної адаптації на новій роботі. У зв’язку з цим можна сказати, що процес адаптації у суспільстві відбувається безперервно.

Відповідно до віку, виділяють рівні адаптації у суспільстві:

• первинний (від народження до становлення особистості);
• вторинний (відбувається при розбудові особи відповідно до вимог соціуму).

Механізми адаптації організму

Для внутрішніх змін в організмі радянський фізіолог П.К. Анохін ввів поняття функціональної системи, в основі якого лежить поєднання процесів та механізмів їх розвитку, спрямованих на усунення наслідків зовнішніх впливів. Як правило, задіяний шлях, що дозволяє найбільш раціонально вивести організм зі стресової ситуації. До таких систем належать імунітет, біологічні ритми, фізичні навантаження.

Якщо ж розглядається існування людини в соціумі, то незалежно від того, який вид соціальної адаптації – первинна чи вторинна, здійснюється, він включає три фази:

• освоєння соціальних цінностей і норм, що дозволяє особистості ставитися до суспільства;
• прагнення особистості до персоналізації, на інших членів суспільства;
• інтеграції індивіда в конкретну соціальну групу, де він себе реалізує.

Виділяють ряд рівнів, на яких здійснюються механізми адаптації організму:

• біохімічний (на цьому рівні адаптації відбуваються ферментативні реакції)
• фізіологічний (на якому відбувається нейро-гуморальне регулювання функцій органів);
• морфоанатомічний (наявність особливостей, пов’язаних із особливостями життя);
• поведінковий (створення сім’ї, пошук житла);
• онтогенетичний (зміна швидкості індивідуального розвитку).

Як порушення адаптації організму людини до зовнішнього середовища позначиться на якості його життя

Адаптація організму до фізичних навантажень і скоординованість процесів у групі давно були необхідні для виживання в серйозних умовах навколишнього середовища. Так, полювання на тварин, будівництво житла і навіть обробіток землі вимагали від людини колосальних витрат сил. В даний час потреба у використанні фізичної сили практично зведена до мінімуму – технології практично позбавили людини цього. Підйом на верхні рівні багатоповерхового будинку можна здійснити за допомогою ліфта, важку роботу по вирощуванню землі бере на себе техніка. В даний час у людини є можливість навіть виходу в космос – середовище, в якому відсутня кисень. Таким чином, в даний час проблеми адаптації організму людини до умов зовнішнього середовища практично зведені до мінімуму на відміну від тих часів, коли природа, що оточує людей, визначала напрям еволюції і в даний час все більший вплив на якість життя надає соціальний фактор.

Тим не менш, проблеми при адаптації організму людини до нових умов навколишнього середовища можуть виникнути і зараз. Так, останнім часом відзначається тенденція до урбанізації – зростання великих міст, що призводить до збільшення відсотка міського населення у всьому світі. Проживання у великих містах пов’язане з високими інформаційними та інтелектуальними навантаженнями, що неминуче призводить до втоми та емоційних стресів. Постійний стрес не тільки суттєво знижує якість життя, але й спричиняє розвиток невротичних, серцево-судинних та ендокринних хвороб.

Також, згідно з проведеними дослідженнями, високі емоційні та фізичні навантаження стали причиною розвитку артеріальної гіпертонії в осіб працездатного та літнього віку. Особливо чітко простежувався зв’язок із порушенням матеріального становища, що говорить про тісний зв’язок якості життя зі станом організму.

Життя в умовах міського середовища нерідко пов’язане з численними невдачами, що при порушенні психологічної адаптації організму людини проявляється численними зривами, сильними стресами, нерідко летальними наслідками внаслідок суїциду або порушень кровообігу.

Також необхідна адаптація організму людини в умовах міського середовища до шкідливих хімічних речовин, поява яких пов’язана з виробничою чи побутовою діяльністю людини (викиди свинцю). Для цього потрібне щорічне проходження диспансеризації, а також регулярні фізичні навантаження у поєднанні із гартуванням, що значно може підвищити адаптивні можливості організму.

Зворотні процеси адаптації організму

Будь-які процеси адаптації організму відбуваються в рамках закладеної при народженні генетичної програми, у зв’язку з чим при попаданні в певні умови навколишнього середовища як максимальний розвиток, так і повна деградація будь-якої ознаки можлива лише в певних межах. Так, людина може регулярно займатися спортом, що призведе до хорошої фізичної форми та високої витривалості, проте припинення занять у поєднанні з порушенням харчування викликає практично повне повернення до початкового стану організму.

Якщо ж розглядати процеси адаптації організму в рамках еволюції виду, то придбання нових ознак з кожним наступним поколінням, при негативному або відсутності впливу на виживання нові якості можуть як безслідно втрачатися, як марні, так і виникати знову, в результаті нових мутацій.