Історія медицини. Як вакцинація змінила світ

Вакцинація вже 250 років допомагає перемагати епідемії. І весь цей час просувається не в останню чергу завдяки особистому прикладу. Про те, як вакцинація змінила медицину та світ, розповідаємо в нашій статті.
Пристрасті з вакцинації вирують вже два з половиною століття, і в цьому відношенні наше століття не надто відрізняється від вісімнадцятого, хіба що COVID-19 не так кровожерливий, як, наприклад, натуральна віспа, збудники якої зараз зберігаються лише у двох лабораторіях, але від якої майже всю людську історію не було ні притулку, ні порятунку. З неї і почнемо.

Variola vera. Коров’яче щеплення

Саме слово «вакцина» походить від латинського vaccinus – коров’яків, інша версія походження – французьке слово vache, корова. Французька мова і взагалі французька культура в Україні якраз і були у розквіті популярності, коли почалася вітчизняна історія вакцинації. Адже Софія Августа Фредеріка Ангальт-Цербстська, яка перебувала у листуванні з французькими філософами і просвітителями, відома у нас як Катерина II Велика, а в історії медицини – як перший пацієнт, вакцинований від віспи в Російській імперії. До чого тут корови? Читайте далі.

XVIII століття

У той далекий час вважався відносним везунчиком той, кого Variola Vera, віспа натуральна, лише спотворила, тому що вбивала вона не менше ніж кожного п’ятого, а часом і 9 з 10 хворих. Але, хоча про віруси Variola Major і Variola Minor, як і взагалі про інфекційні захворювання, людство дізналося значно пізніше, вже тоді було відзначено, що частина хворих переносить хворобу відносно легкої форми – minor-версія вірусу забирала з собою лише трьох зі ста.
Переконалися й у тому, що на віспу не хворіють вдруге. Опис віспи залишив навіть великий Абу Алі Хусейн ібн Абдаллах ібн Сіна, якого ми знаємо як Авіценну, а вже в Європі пізнього середньовіччя не залишилося місць, де віспа не зібрала б свій урожай, тож у спостерігачах не бракувало, як і в матеріалі – особливою прикметою вважалося скоріш відсутність оспин на обличчі, ніж їхня присутність.
“Мало кому вдається уникнути віспи та любові” – говорили на батьківщині німецької принцеси Софії Ангальт-Цербстської. До початку правління російської імператриці Катерини II віспа досхочу нагулялася і в Росії: приходила і за Петра I, і за Єлизавети Петрівни, вбила Петра II, забрала життя графині Анни Шереметєвої, нареченої Микити Паніна, наставника майбутнього Павла ІІ, сина імператриці та Петра. Останній, до речі, до кінця недовгого життя соромився, що зробила хворобу з його обличчям.

Не дивно, що його дружина, освічена імператриця, побоювалася цього захворювання. Тому в 1768 році в Царське село було запрошено англійського лікаря, одного з найвправніших у справі оспоприщепування, Томаса Дімсдейла. Імператриця в обстановці суворої таємності поїхала вакцинуватися, що на той час означало – хворіти. На неї чекали жар, озноб, печіння в горлі, набряклі підщелепні залози.

Особистим прикладом

Вольтер чи у відомому листуванні, чи інший популяризатор віспощеплення підказав Катерині II ідею і порадив фахівця – невідомо. Методика була не нова, однак і опору вона зустрічала більш ніж. Були в нього й вагомі причини. Імператриця вже готувалася відійти в інший світ, коли в історії оспощеплення, або варіоляції вперше з’явилися корови – в 1796 знову англійський лікар Едвард Дженнер прославився створенням дійсно безпечної вакцини на основі коров’ячої – vaccinus – віспи. Тоді ж, у 1768-му, віспоприщепування від людини до людини вбивало двох зі ста, а ще кілька десятків нагороджувало важкою формою віспи. Крім того, варіоляція сама могла стати причиною епідемії. У Новому світлі лікарів-вакцинаторів убивали, а будь-яку спробу запровадити обов’язкову процедуру оспоприщеплювання зустрічали збройним опором. І вже точно не було охочих прищеплюватись у нашій вітчизні.

До медичних подробиць вакцинації ми повернемося, а поки що поговоримо про найбільшу PR-акцію 1768 року і про сміливий особистий приклад. Імператриця одужала 20 листопада, і одразу наказала прищепити цесаревича Павла та оприлюднити історію її хвороби та одужання. Згодом у листі прусському королю Фрідріху II імператриця пояснювала це так:

“З дитинства мене привчили до жаху перед віспою, у віці більш зрілому мені варто було великих зусиль зменшити цей жах… Навесні минулого року (1768 – Авт.), коли ця хвороба лютувала. тут, я бігала з дому в будинок… не бажаючи наражати на небезпеку ні сина, ні себе.Я була так вражена мерзотністю подібного становища, що вважала слабкістю не вийти з нього.Мені радили прищепити синові віспу.Я відповідала,що було б ганебно не почати з самої себе і як запровадити віспощеплення, не подавши прикладу?.. Я почала вивчати предмет… Залишатися все життя в дійсній небезпеці з тисячами людей або віддати перевагу меншій небезпеці, дуже нетривалій, і врятувати безліч народу? , я обрала найвірніше…”.

Натуральна вакцина

Катерина ІІ не помилилася. Особистий приклад спрацював. Вакцинування від віспи стало модним серед аристократії. І хто зможе підрахувати, скільки життів наших із вами співвітчизників врятувало воно за дві сотні років, до 1970-х, коли Variola Vera капітулювала остаточно перед колективним імунітетом усього людства? У кожного, хто народився в СРСР до початку 1980-х, точно є на плечі шрам на згадку про цю війну. І адже медична наука, яку у XVIII столітті і наукою вважати можна було лише з натяжкою, все ж таки перемогла.

Перші вакцини готували просто на місці. Оспінний матеріал для імператорської сім’ї взяли у 6-річного простолюдина Сашка Маркова, згодом – дворянина Олександра Оспінного. Мова про вміст зрілої віспяної пустули, що знайшла місце навіть на гербі дворянського роду Оспенних. І краще навіть не думати, як саме і за допомогою чого цей матеріал вводився, бо сучасним людям спосіб видасться огидним, варварським. Адже ми звикли до безпечних вакцин, стерильних інструментів, одноразових голок і кваліфікованих медсестер. А ще сучасна медицина привчила нас до того, що шляхом підбору лікування можна мінімізувати або зовсім звести нанівець побічні ефекти медикаментозної терапії, і зараз відчистила від пандемій. Адже вони супроводжували людство всю його історію. І віспа – не єдина загроза.

Поліомієліт, або про любов до дітей

Поліомієліт – вірусне інфекційне захворювання, що викликає спинномозковий параліч у дітей. Це ми знаємо зараз. У стародавньому Єгипті, де, за деякими даними, теж спалахували епідемії поліомієліту, до цього ставилися інакше: шансів вижити у дітей, чия нервова система потрапила під удар, було небагато, а отже, без засобів боротьби – така воля богів.

У другому тисячолітті цю страшну хворобу вважали такою ж «хворобою брудних рук» (антисанітарії), як, наприклад, сальмонельоз, дизентерія, тиф і т.д., і лише до середини XIX століття стало ясно, що санітарні заходи допоможуть не сильно. До початку XX століття інфекційна природа поліомієліту була переконливо доведена, але жодних засобів боротьби у розпорядженні лікарів не було, як і раніше. Тоді ж, на межі століть, світ зіткнувся з справді великими спалахами поліомієліту. Хвороба не збирала таких щедрих врожаїв, як віспа, але удар завдавала точніше нікуди – по дітях. «Завдяки» їй Франклін Рузвельт увійшов в історію як найбільший президент в інвалідному візку, і як засновник національного фонду боротьби з поліомієлітом. Це сталося 1938 року. Найбільші спалахи ще попереду, та й вакцину винайде лише через десять років.

Випробувано на собі

В цій історії немає імператриць, а президент Рузвельт не став першим вакцинованих пацієнтом. Однак гідного особистого прикладу місце знайшлося. Першим став Хіларі Копровський, імунолог, вірусолог, винахідник атенуйованої, або, як її називають у побуті, живої вакцини.
Вона була отримана шляхом багаторазового пересіву вірусу, і містила новий його штам, що не викликає паралічу, але викликає імунну відповідь і до «звичайного» поліомієліту. Простіше кажучи, доктор Копровський 1948 року добровільно випив коктейль із живих вірусів поліомієліту. Він не мав ні електронного мікроскопа, ні сучасних методів роботи з нуклеїновими кислотами, навіть комп’ютера для обліку не було, але він знав, що робить, і був упевнений у безпеці вакцини. Чи ризикував винахідник? Ще й як. Але по-іншому вчинити не міг: «Хтось мав зробити наступний крок».

Друга фаза дослідження, що підтвердила безпеку та ефективність вакцини, теж не відрізнялася ні дизайном, ні величиною вибірки: вакцину отримали двадцять пацієнтів психіатричної клініки Letchworth Village, жоден не зіткнувся з небажаними ефектами, проте антитіла виявились у всіх.

Навіть у ті часи державній охороні здоров’я цього здалося замало. Ні про яку масову вакцинацію живою вакциною не могло бути й мови. Першу було проведено через роки над США, де працював винахідник, а бельгійському Конго. Тоді це була не єдина вакцина. Саме середину-кінець 1950-х можна вважати точкою відліку останніх «подвигів» поліомієліту.

Помилки, міфи, наклеп

У автора не було мети висвітлити всі перипетії боротьби з поліомієлітом, хоча історія того заслуговує. За рамками, наприклад, залишиться переконлива, але така ж повна труднощів перемога радянських лікарів та вчених. Але як би не було дорого друковане місце, не можна пройти ні повз одну з найбільших трагедій в історії вакцинації, ні повз один з перших дивних, безпідставних міфів, що вкорінилися в середовищі антивакцинаторів.

Трагедія увійшла в історію як “інцидент “Каттер”” (Cutter Incident) і трапилася в 1955 році, на зорі вакцинації від поліомієліту. Cutter Laboratories, одна з п’яти компаній, що виробляють інактивовану («убиту») вакцину, так звану вакцину Солка, допустила грубе порушення технологічного процесу, що спричинило випуск великої партії вакцини, що містить живий та неослаблений вірус. Це було помічено перевіряльниками, проте вакцина вже пішла до медичних закладів. Препарат відкликали за два тижні, але їм встигли прищепити 120 тисяч дітей. 40 тисяч перехворіли на легку форму захворювання. Але все ж таки понад 50 дітей виявилися паралізованими, а п’ятеро – померли.
Неймовірна навіть на ті часи, жахлива помилка мало не поставила під загрозу весь процес масової вакцинації від поліомієліту – кому ж хочеться так ризикувати своєю дитиною? Тим не менш, вакцинація дійсно безпечними вакцинами продовжилася, і поліомієліт, хай і не одразу, капітулював. Однак у лавах антивакцинаторів прибуло і значно. Хіларі Копровський не мав відношення до «інциденту «Каттер»», однак і він сьорбнув горя від прихильників теорії щеплення змови. 1988 року ВООЗ оголосила тотальну війну поліомієліту.
А в березні 1992 року в музичному журналі Rolling Stone (!) вийшла стаття, автор якої стверджував, ніби вірус ВІЛ/СНІД виник у тому самому бельгійському Конго, і посприяла цьому якраз організована Копровським там майже чотири десятки років тому масова вакцинація. Винахідник пішов до суду, і Rolling Stone вибачився, назвавши Копровського блискучим ученим, а зв’язок ВІЛ/СНІД та вакцинації, що не має наукових доказів. Але слово не горобець, і міф цей, хоч і трохи померк, досі використовується прихильниками теорій змови, антивакцинаторами та шарлатанами.

Хіларі Копровський прожив 97 років, але до самої своєї смерті в 2013 році переживав, що став жертвою наклепу, виготовленого дилетантом, не здатним нічого створити і першим перевірити на собі.

Прихильникам точки зору, що безліч лікарів з різних країн залучені до якоїсь брудної, огидної змови проти людства, варто оцінити всебічно і гідно аргумент, висловлений одним із наших лікарів на конференції у Вашингтоні в 1960 році, де радянська делегація розповідала західним колегам про успіхи у боротьбі з поліомієлітом. На репліку із зали, що ніхто тут, по інший бік Атлантики, не довіряє СРСР, була дана відповідь, зустрінута бурею оплесків: «Я тільки в одному можу вас запевнити: ми любимо своїх дітей не менше, ніж ви своїх». Подумайте над цією фразою. Серед лікарів, зрозуміло, є люди різної моральної проби, але навряд чи хтось бажатиме зла своїм же дітям.

Кір. 95%, ні людиною менше

Що ви знаєте про кору? Може, ви вважаєте, що на неї хворіють лише діти, і що вона небезпечна приблизно так само, як вітряна віспа, бліда тінь віспи натуральної? Чи навіть вважаєте, що нею складно заразитися?

Ось факти. Вакцину від кору вигадали у 1963 році. Минулого року кір забрала життя 200 тисяч жителів, переважно дітей, а й дорослих вистачає. Про «безневинність» цього майже переможеного свого часу захворювання судіть самі, і краще не затягуйте, тому що кількість спалахів напівзабутого кору в останні п’ять років лякаюче зростає, і відзначаються ці спалахи не тільки в «третьому світі», а й, наприклад, у столиці нашої країни У країнах, що розвиваються, кір – причина смерті одного-двох дітей з кожної сотні померлих. Ефективних препаратів для лікування кору, втім, немає ні там, ні деінде.

Історія вакцинації проти кору не така цікава, як дві особливості цієї вакцинації. Перша – щоб уникнути періодичних спалахів кору, вакциновані мають бути 95% популяції. Це дуже велика частка: по суті, кожен, хто не має медвідводу, повинен отримати свою дозу вакцини, тому що кір – неймовірно заразне, або, висловлюючись мовою медичної науки, є висококонтагіозним захворюванням. У середньому один хворий на кір заражає 9 з 10 осіб, що контактували з ним. Для порівняння, один заражений COVID-19 – двох-трьох людей.

Але саме з вакциною проти кору пов’язані основні помилки та міфи руху антивакцинаторів. Поштовх їм дала стаття, написана лікарем, згодом позбавленим цього звання за наукову несумлінність і неохайність. Опублікована 1998 року спростована не раз і навіть не десять. Автор стверджував, ніби комбіноване щеплення проти кору, свинки та краснухи викликає аутизм у дітей.
З позиції сучасної науки це не більше, ніж марення, причому небезпечне, проте маса людей вірить у це досі, і всіма способами уникає вакцинації проти кору, аж до прямої підробки документів. Навіть перехворіти на них чомусь здається найкращим виходом, хоча кір був і залишається небезпечним захворюванням, проти якого немає коштів навіть зараз. А спалахи кору останніх років пов’язані саме з тим, що кількість щеплених впала нижче за критичний рівень.
Інтернет дозволив залучити до цього марення нових прихильників, результат професіонали вже спостерігають, а якщо тенденція до відмови від щеплення збережеться і зміцниться – навіть обивателі побачать наслідки на власні очі, і побачене їм абсолютно точно не сподобається. Адже кір – не вітряна віспа. Обійдемося без подробиць, але хворіють на неї важко, а одужують не всі. До винаходу вакцини кір забирала більше двох мільйонів життів щорічно. Але й двісті тисяч на рік – чимало, погодьтеся.

COVID-19. Нова загроза

Вакцини якими нам рекомендують зробити щеплення зараз, не містять нестерильного біоматеріалу, не може заразити ні легкою, ні важкою формою коронавірусу, не вбиває і не викликає важких ускладнень. Так, вони мають побічні ефекти, для їх реєстрації в сертифікаті є спеціальний розділ. Але під цими ефектами розуміють абсолютно адекватну ймовірну реакцію імунної системи на аденовірус, той самий вектор, на якому ґрунтується кожна вакцина. Імунітет приблизно так і працює.
А невелика температура, яка вас у найгіршому випадку чекає, точно краще за різноманітні прояви коронавірусу. Можете просто згадати тих відомих кожен по-своєму людей, кого коронавірус у нас уже забрав. Їхній список зростає щодня. А разом із ним поширюється і перелік відомих ускладнень коронавірусної інфекції з боку дихальної, серцево-судинної, нервової системи. Скажімо, вже зараз ясно, що горезвісне довге та часткове відновлення нюху – далеко не найнеприємніший наслідок.

Приблизно кожен з нас також відчуває цю вакцину: у нього ненадовго піднімається температура, виникає біль у місці ін’єкції. Але все це не має жодного значення в порівнянні з можливістю не хворіти на гидкий, підступний і через рік всебічного вивчення ковідом, який забрав стільки життів.

Хочемо ми того чи ні – перемагати коронавірус остаточно нам доведеться просто заради самого життя, а ця зброя має непоганий шанс на перемогу.

То чого, скажіть, ви ще чекаєте? Що коронавірус зупинить рух світу?

Відео Умовний рух SARV-CoV-2.

Соцмережі