Гідраденіт – це запальний процес, який вражає апокринні залози, які виробляють піт. У людини (на відміну від інших приматів) апокринних залоз трохи і вони розташовуються на певних ділянках тіла (наприклад, у пахвових западинах або пахвинних складках). Апокринними називаються залози, що виділяють секрет (піт) разом з частиною клітинної протоплазми. Інші залози називаються еккринними. Вони виробляють чистий секрет, що не має запаху.
Причини
Гідраденіт є різновидом піодермії або гнійничкового ураження шкіри. Раніше гідраденіт називали «сучим вим’ям», через візуальну схожість вогнища запалення в пахвовій зоні із запаленими молочними залозами самки псових.
Захворювання зустрічається у людей обох статей – чоловіків та жінок. Найбільше схильні до недуги люди середнього віку. Підвищується рівень захворюваності у літній (спекотний) період часу.
Єдина причина хвороби – ураження апокринних залоз гнійною мікрофлорою. Найчастіше збудник – стафілокок золотистий (Staphylococcus aureus). Це умовно-патогенні бактерії, що живуть на тканинах нашого тіла. Хворобу вони викликають при ослабленні імунної системи та під впливом факторів, що сприяють їхньому активному неконтрольованому розмноженню.
Крім стафілокока, хворобу викликають інші представники круглі бактерії сімейства Staphylococcaceae, а також:
- псевдомонада аеругінозу (синьогнійна паличка);
- ешерихія коли (кишкова паличка);
- кулясті мікроорганізми або бактерії-овоїди сімейства Streptococcus (стрептококи);
- протей мірабіліс.
Ці мікроорганізми атакують залози, проникаючи через вивідні протоки. Вони активно «плодяться», проникаючи у жирову клітковину навколо залози.
Основними факторами, що сприяють «буйству» бактерій, вважають:
- обструкція (закупорка) вивідної протоки ураженої потової залози;
- імунодефіцитні стани;
- надмірна пітливість;
- спека та надмірна вологість;
- лужна реакція за участю біологічних рідин людини в паху, в аноректальній зоні та в пахвових западинах при порушенні правил особистої гігієни, ендокринних недугах, надмірній вазі, хронічних запаленнях, неврозах;
- мікротравми;
- попрілості;
- розчісування шкіри при подразненні після гоління, при сверблячих дерматитах.
Апокринні залози, що виділяють піт, розвиваються під час пубертату, це пояснює, чому діти не мають неприємного запаху поту, навіть, коли вони сильно пітніють. У дівчат ці залози розвиваються трохи раніше, ніж у хлопчиків. А у жінок за кількістю їх більше, ніж у чоловіків, тому ризик розвитку «сучого вимені» у них вищий.
З віком ці залози атрофуються, тому у вікових пацієнтів це захворювання трапляється рідко.
Симптоми захворювання
Найчастіше закупорка вражає тільки потові залози в пахвових западинах. І зазвичай із одного боку.
Рідше лікарі стикаються з ураженням зони ануса або довкола ареоли. Страждають і інтимні органи. Гідраденіт розвивається на мошонці у чоловіків та близько великих статевих губ у жінок.
Ознаки захворювання залежать від стадії патологічного процесу:
- інфільтрації;
- “флегмонозна” або стадія дозрівання;
- стадія “прориву” інфільтрату.
На інфільтративної стадії хвороби, на шкірі в одній з «критичних» зон з’являються поодинокі вузлики до 15 мм діаметром, вони сверблять і трохи болюють.
Візуально ці вузлики нагадують груші чи соски молочних залоз у тварин. Вони щільні, малорухливі, бо спаяні з оточуючими тканинами. Розташовуються у глибоких шарах шкіри дерми та навіть гіподермі.
Згодом вузли ростуть, зливаються, з’являється набряк. Вони стають багряними, синювато-червоними і дуже болючими. Вони зливаються, процес переходить у наступну стадію – гідраденіт дозріває.
Симптоматично ця стадія схожа на флегмонозний процес: визначається
- щільний великий інфільтрат, що нагадує диск;
- різкий біль турбує хворих навіть у спокої, а не лише під час руху;
- погіршується загальний стан, утворюється слабкість, млявість;
- підвищується температура до фебрильних цифр.
Гідраденіт переходить у наступну стадію гнійного розплавлення тканин (розм’якшення центру вузлика) та розтин гнійника із закінченням гною. Гній при цій схожий консистенції на хорошу густу сметану. І може утримувати кров.
Цей процес починається на 7-10 добу від початку патологічного процесу. Тканини на місці вузла покриваються виразками, ранки гояться рубцем. Не плутайте гідраденіт із фурункулом. При розтині гнійника гідраденіту виділяється рідкий гній, а не стрижень (як у випадку з фурункулом).
Загалом захворювання проходить за 2 тижні. Але на етапі рубцювання можуть з’явитися нові вузлики – інфікуються розташовані поруч потові залози. Процес починається знову.
Загострюватися гідраденіт може нескінченно, але зазвичай це відбувається:
- при несвоєчасному зверненні за медичною допомогою;
- при безграмотному лікуванні;
- при порушенні хворим на гігієнічні вимоги;
- за наявності супутніх недуг, що послаблюють імунну систему та ускладнюють лікування.
Рецидивуючий гідраденіт важко лікувати, якщо було застосовано неправильну тактику антибіотикотерапії.
Діагностика
Діагностика захворювання проводиться шляхом огляду хворого та ознайомлення з його скаргами. Місце розташування інфільтрату типово і діагностика захворювання зазвичай не становить труднощів для лікаря.
В основному лікар повинен диференціювати описану хворобу:
- від фурункульозу;
- коліквативного туберкульозу (скрофулодерми);
- лімфаденіту;
- лімфогранулематозу.
Від фурункула гідраденіт відрізняє розлите запалення (немає некротичного стрижня). При скрофулодермі хвороба розвивається повільніше, протікає довше. Больовий синдром відсутній. Результат хвороби – утворення свищів і рубцювання “мостовидним” рубцем.
При лімфаденіті пахвові лімфовузли набряклі, збільшені в розмірах, болючі.
Після фізикального огляду (огляд спеціалістом за допомогою власних органів чуття, іноді додаткових інструментів) лікар призначає загальний аналіз крові. Першою ознакою запалення вважається підвищення реакції осідання еритроцитів.
Якщо гідраденіт тривалий час рецидивує, обов’язково призначать імунограму, щоб зрозуміти стан імунної системи хворої людини.
Лікування
Захворювання на ранніх стадіях розвитку лікується медикаментозно за принципом лікування будь-якої піодермії. Зрілий вузол (розм’якшений) розкривають.
Консервативне лікування
До методів консервативного лікування гідраденіту відносять:
- щадну дієту;
- місцеві методи лікування (примочки, обтирання);
- препарати системної дії;
- фізіолікування.
Дієта
передбачає відмову від солодкої і жирної їжі (така їжа «віддає перевагу» гнійної мікрофлорі і грибкам). Не слід вживати прянощі, алкоголь, соління та копченості. На дієті, що щадить, потрібно протриматися 90 днів.
У раціон варто включити продукти харчування, багаті мінералами та вітамінами (особливо цінний вітамін С, фосфор та залізо). Дієтологи рекомендують:
- напої із шипшиною;
- апельсиновий або яблучний сік (свіжий);
- свіжий сік моркви чи морква;
- ягідні морси чи свіжі ягоди;
- горіхи.
Якщо немає схильності до онкології, можна включити до терапевтичного курсу природні імуностимулятори (алое або елеутерокок).
Місцеве лікування гідраденіту
Відмовтеся від гарячих ванн до одужання. Купаючись у гарячій воді, ви стимулюєте розмноження мікроорганізмів. Для очищення тіла приймайте холодний душ. При цьому закривайте запалене місце під час гігієнічних процедур. Краще спеціальним гідрофобним пластиром.
Щоб інфекція не «перескочила» на інші залози, що виробляють піт, протирайте область навколо вузликів одним із місцевих антисептиків:
- спирти (камфорний або саліциловий);
- екстракти на спирту (софори, прополісу чи звіробою).
Обробляти шкіру потрібно чотири рази на день. У перші 5 діб можна прикладати до вогнища вологі пов’язки (примочки) горілчані або напівспиртові. Компреси не рекомендовані, вони:
- сприяють поширенню запалення;
- збільшують скупчення в осередку клітинних елементів, лімфи та крові;
- прискорюють процеси нагноєння.
Для терапії гідраденіту неприпустимо не тепло, а препарати, що посилюють мацерацію шкіри (її розм’якшення) та поширення бактерій. Тому сухе тепло можна застосовувати:
- прогрівання синьою лампою (хвилин);
- сонячні ванни (10-30 хвилин);
- прогрітий праскою рушник.
Перед початком лікування в області ураження видаляють волосся. Теплові процедури повторюють кожні 3-5 годин. Шкіру в осередку обробляють аніліновими барвниками чи розчином йоду. Якщо інфільтрат болючий лікар може призначити обколювання місцевоанестезуючими препаратами (новокаїн 0,5-1%) з антибактеріальними засобами.
Загальні способи лікування
Загальні способи терапії цього захворювання полягають у використанні:
- антибіотиків (Ерітроміцин або Доксициклін);
- сульфаніламідів;
- нітрофуранів.
Якщо причина хвороби стафілокок, можна застосувати специфічну вакцину або гамма-глобулін. Якщо хвороба рецидивує, потрібна імунограма, а потім імуностимулююча терапія (згідно з отриманими імунологічними результатами дослідження).
Можна використовувати аутогемотерапію з введенням власної крові та алое.
Фізіотерапія
Ці заходи застосовують за згодою фізіотерапевта. Фізіотерапія можлива лише на стадії інфільтрації. Після дозрівання інфільтрату використовують хірургію.
При гідраденіті можна використовувати:
- місцеве УФО-лікування;
- УВЧ-методи;
- СМВ-методи.
Фізіотерапія дозволена і після хірургічного вирішення хвороби. Використовують ІЧ-вплив місцево, УФО, магніто- ультразвукову та лазеротерапію, а також електрофорез з ліками (Унітіол або Кодеїн). На етапі одужання лікар може рекомендувати траволікування.
Хірургічне лікування
При розм’якшенні інфільтрату його розкривають і «зачищають». Якщо гідраденіт рецидивує, проводять радикальну операцію, обов’язково в 2 етапи:
- Лікар, що нагноївся, лікар розкриває і видаляє запалені ділянки плоті. Потім забезпечує загоєння у відкритих умовах до стихання запалення та початку грануляції. Обов’язково проводять лікування протимікробними засобами.
- Після грануляції лікар видаляє шкіру та підшкірний шар ПОВНІСТТЮ (у місці розвитку гідраденіту). Потім лікар проводить аутодермопластику (рану закривають клаптиком шкіри, взятим у пацієнта).
Поєднувати етапи операції не рекомендується, тому що після першого етапу операції з приводу гідраденітів рани часто гнояться. На жаль, такі рани рубцюються з утворенням грубого шраму.
Якщо, незважаючи на всі заходи, повертається гідраденіт, лікар рекомендує руйнування потових залоз методом рентгенотерапії.
Ускладнення
У відсутності лікування можливий розвиток генералізованого сепсису.
Профілактика
Специфічної профілактики для попередження цієї недуги немає. Основний захід – дотримання правил особистої гігієни. У спекотний період часу можна обробляти пахвові області і пахові складки саліциловим спиртом або іншим антисептиком.
Додатково лікарі рекомендують:
- стежити за вагою, ожиріння сприяє розвитку хвороби;
- гармонійно харчуватися;
- не носити надто тісний одяг;
- видаляти волосся тільки в міру необхідності (занадто частого гоління призводить до утворення мікроранок та підвищує ризик інфікування).
Зверніть увагу, що сприяти розвитку хвороби може роздратування після парфумерних засобів, що викликають алергію.
Головний видавець сайту healthapple.info. Редактор статей на сайті.