Що потрібно знати про хворобу Паркінсона і способах її лікування

Хворобою Паркінсона страждають понад 6 млн осіб у всьому світі. При цьому багато хто вважає, що винні тільки вік і генетика. Розбираємося в особливостях діагнозу і перспективи лікування.

Хвороба Паркінсона та синдром паркінсонізму

Словосполучення «синдром Паркінсона», яке часто шукають в мережі, не є коректним. Існує термін «синдром паркінсонізму». Це загальна категорія, яка охоплює сповільненість рухів, скутість в м’язах, тремор в стані спокою в руках або ногах. Однак цей синдром може бути проявом різних захворювань: не тільки хвороби Паркінсона, а й, наприклад, багатосистемні атрофії або хвороби Вільсона. У цьому матеріалі ми розповідаємо безпосередньо про хвороби Паркінсона.

Що таке хвороба Паркінсона

Хвороба Паркінсона – прогресуюче нейродегенеративне захворювання, що займає по своїй поширеності друге місце після хвороби Альцгеймера. Попри велику кількість досліджень, присвячених вивченню хвороби Паркінсона, причини та механізми розвитку цієї недуги залишаються до кінця неясними. Відомо, що це захворювання розвивається через поступову загибель нейронів, що виробляють дофамін. Найчастіше, симптоми хвороби Паркінсона з’являються у людей у віці після 50 років, причому в міру старіння ймовірність розвитку цієї хвороби підвищується. Проте у 5-10% пацієнтів прояви цього захворювання можуть виникнути у віці 30-40 років і навіть раніше. У чоловіків хвороба Паркінсона зустрічається набагато частіше, ніж у жінок, що може бути пов’язано з певною захисною дією жіночих статевих гормонів на нейрони, що виробляють дофамін.

Симптоми хвороби були описані ще в єгипетському папірусі XII століття, а в Біблії згадуються «люди з тремором». Назва запропонував французький невролог Жан-Мартен Шарко в честь британського лікаря Джеймса Паркінсона. Останній написав «Есе про треморний паралічі», в якому викладені прояви захворювання на основі спостережень за перехожими з характерними руховими порушеннями. Робота була опублікована в 1817 році, проте за життя автора її не оцінили.

Симптоми хвороби Паркінсона

Перші очевидні ознаки хвороби Паркінсона – уповільнення рухової активності. Плавність і необхідна швидкість рухів в чималому ступені контролюються дофаміном. При хворобі починають гинути клітини головного мозку в області під назвою чорна субстанція, в яких і утворюється цей нейромедіатор. Це призводить до зниження вмісту дофаміну. Видимі симптоми хвороби Паркінсона з’являються тоді, коли вже загинуло близько 60-80% клітин чорної субстанції, частини екстрапірамідної системи, що знаходиться в середньому мозку. Вона грає важливу роль в регуляції серцевої діяльності, тонусу м’язів, моторних і дихальних функцій.

Деякі ранні симптоми можуть розвинутися за кілька років до порушення рухових функцій. Так, одними з перших ознак хвороби Паркінсона можуть бути гіпо- або аносмія (зниження або відсутність нюху), хронічний запор, а також рухова активність людини під час сновидінь (так званий розлад поведінки в фазі сну зі швидкими рухами очей) .

Через багато років проявляються сповільненість рухів і відчуття м’язової скутості (ригідності) в руці й нозі на одній стороні тіла, що супроводжується зміною почерку (стає дрібним, букви ніби стиснуті), зниженням розмаху руки при ходьбі, сповільненою і шаркаючою ходою. Крім того, голос може ставати більш приглушеним, а міміка – менш виразною, обличчя набуває маскоподібний вид. У багатьох людей з хворобою Паркінсона з’являється тремтіння (тремор) рук і (або) ніг, який найбільш виражений в стані спокою. Потім схожі симптоми поширюються і на протилежну сторону тіла. У міру прогресування захворювання порушуються постава (людина набуває сутулість), а також здатність належним чином контролювати рівновагу.

Якщо вчасно не почати лікування, то симптоми хвороби значною мірою порушать повсякденну активність. До них можуть додаватися себорейний дерматит (білі та жовті лусочки на шкірі), порушення сну, депресія, тривога, галюцинації, проблеми з пам’яттю, труднощі зорово-просторового сприйняття. У ряді випадків крім лікування ліками та фізичними вправами може бути показано хірургічне втручання.

Причини виникнення хвороби Паркінсона

Вчені детально вивчають це захворювання і розробляють методи, які не тільки б зменшували вираженість його симптомів, а й гальмували швидкість прогресування порушень. Однак до цього часу точні причини розвитку хвороби Паркінсона залишаються неясними . Відомо, що загибель нейронів, в яких виробляється дофамін, пов’язана з накопиченням в них особливого білка з порушеною структурою під назвою альфа-синуклеїн. Схильність до хвороби Паркінсона пояснюється як генетичними, так і зовнішніми чинниками. За даними епідеміологічних досліджень, існують критерії, що призводять до підвищеного ризику її розвитку.

• Стать. Чоловіки страждають на хворобу Паркінсона в 1,5 раза частіше, ніж жінки.
• Вік. Основна група пацієнтів – люди старше 50 років.
• Генетика. Люди, в сімейному анамнезі яких були випадки хвороби Паркінсона, більш схильні до її розвитку.
• Токсини. Вплив шкідливих речовин (наприклад, пестицидів) може підвищити ризик появи хвороби.
• Травми голови (не обов’язково з втратою свідомості). Серед пацієнтів часто зустрічаються ті, у кого вони були.

Стадії розвитку хвороби Паркінсона

Кількість клітин головного мозку, що виробляють дофамін і контролюють рухи, зменшується поступово. Разом з цим прогресують і симптоми хвороби Паркінсона.

Вони можуть бути різними: не обов’язково люди, які страждають цим захворюванням, відчувають одні й ті ж проблеми однакової тяжкості. Але є типові закономірності розвитку хвороби Паркінсона. Фахівці виділяють в її перебігу п’ять стадій.

• Перший етап. Легкі симптоми, які не заважають повсякденній діяльності. Наприклад, сповільненість і незначний тремор на одній стороні тіла, зміна постави та міміки.
• Другий етап. Симптоми прогресують: тремор, ригідність м’язів на обох сторонах тіла. Виникають очевидні проблеми з поставою, а також під час ходьби.
• Третій етап. Це середня стадія, коли розвивається втрата рівноваги, руху значно сповільнюються, контролювати кінцівки стає важче. Людині складно виконувати прості побутові завдання: одягатися, є, приймати ванну. На цьому етапі краще, якщо він буде перебувати під наглядом лікарів, родичів, а також кваліфікованих фахівців по догляду.
• Четвертий етап. Симптоми посилюються; хворий не може стояти без сторонньої допомоги. Для пересування часто потрібні ходунки, обов’язкова щоденна допомога інших людей.
• П’ятий етап. Сама виснажлива стадія: скутість в тілі може привести до повної неможливості пересуватися та обслуговувати себе. Людині потрібна інвалідна коляска, або він стає прикутим до ліжка. Необхідний цілодобовий медперсонал. У пацієнта на п’ятій стадії можуть виникати психічні ускладнення – марення і галюцинації.

Діагностика хвороби Паркінсона

Спеціального тесту для виявлення хвороби Паркінсона не існує. Діагноз ставиться на підставі історії хвороби, фізикального та неврологічного обстеження, з урахуванням аналізу скарг і симптомів. Методи нейровізуалізації, такі як комп’ютерна томографія або магнітно-резонансна томографія, можуть використовуватися для виключення інших станів. У деяких країнах може також проводитися дослідження для оцінки збереження переносника дофаміну в клітинах головного мозку (DaTscan), що допомагає лікарям в складних випадках підтвердити або спростувати діагноз хвороби Паркінсона.

Лікування хвороби Паркінсона

Терапія заснована на зміні способу життя, медикаментозному лікуванні та фізичних вправах. Хворому потрібні адекватний відпочинок, фізична активність і збалансована дієта. Важливу роль відіграє нормалізація сну. Хронічний недосип призводить до збоїв в роботі організму і підвищеного вироблення кортизолу – гормону стресу, який також може впливати на розвиток нейродегенеративних захворювань. У багатьох випадках потрібні робота з логопедом для поліпшення мови, а також ліки, які допоможуть контролювати різні фізичні та психологічні симптоми.

Препарати заповнюють брак дофаміну або імітують його дію в головному мозку. Маємо приклади застосування антихолінергічні ліки, які можуть допомогти зменшити тремор. Більшість з них приносять короткочасне полегшення при русі. Препарати може призначати тільки лікар, який контролює процес лікування, оскільки вони мають потенційні побічні ефекти та протипоказані для самостійного застосування. Хірургічні операції розглядаються, коли одних ліків і зміни способу життя стає недостатньо для контролю симптомів хвороби. До таких операцій належить, наприклад, імплантація електродів для хронічної електричної стимуляції глибоких структур головного мозку або установка помпи (насоса) з лікарським препаратом для його безперервного введення.

Приступати до лікування потрібно якомога швидше. Хвороба Паркінсона має ускладнення через порушення контролю рухів: в легких і ногах малорухомих пацієнтів можуть утворюватися тромби, не виключені фатальні травми через падіння. Підтримувальна терапія допомагає зменшити неприємні симптоми, а також значно поліпшити якість життя.

Профілактика хвороби Паркінсона

Через відсутність знань про причини хвороби важко визначити способи, щоб її уникнути. За даними досліджень, на її розвиток впливають спосіб життя, в тому числі харчування і фізична активність. Вчені стверджують, що важливу роль в профілактиці грають антиоксиданти та аеробні вправи.

Крім того, любителі кави та зеленого чаю рідше страждають від хвороби Паркінсона. Генетична схильність не означає, що людина обов’язково захворіє, але вона збільшує ризики.

Коронавірус і хвороба Паркінсона

Питання взаємодії захворювань стоїть особливо гостро, тому що люди похилого віку більше схильні до ускладнень від COVID-19. А це може погіршити й без того непросте перебіг хвороби Паркінсона . До того ж віруси швидше поширюються в місцях скупчення людей, наприклад, в будинках для людей похилого віку. Люди похилого віку повинні уникати натовпу і дотримуватися правил гігієни, а їх кімнати необхідно тримати в чистоті та провітрювати. Лікарі радять робити щеплення за необхідними показаннями, обговорити які можна з особистим лікарем.

Висновки

В цілому у пацієнтів з класичною хворобою Паркінсона тривалість життя після появи перших симптомів порівнянна з такою у людей без цієї недуги. Проте темпи перебігу захворювання можуть варіюватися в залежності від великої кількості як модифікуються, так і немодифікуючих факторів.

Швидкість прогресування хвороби Паркінсона залежить як від великого числа індивідуальних генетичних особливостей людини, так і від його способу життя. Лікування спеціальними антипаркінсонічними препаратами дозволяє пацієнтові оптимізувати режим повсякденної фізичної та когнітивної активності, а це, своєю чергою, уповільнює наростання симптомів хвороби Паркінсона. Стрімке погіршення стану пацієнта, попри адекватне лікування, може свідчити про альтернативний діагноз.

В цей час методів, що дозволяють вилікувати хворобу Паркінсона, не існує, про що необхідно пам’ятати при зустрічі з різного роду рекламою на цю тему. Однак не варто нехтувати симптоматичним лікуванням: воно допомагає значно поліпшити якість життя людини з цим захворюванням. У міру прогресування хвороби Паркінсона потрібно відповідним чином коригувати дози та набір ліків.

За винятком рідкісних випадків (найчастіше до 50 років) хвороба Паркінсона не пов’язана з якимось одним певним геном, і ризик її розвитку у родичів пацієнта лише трохи вище, ніж в середньому по популяції .

Єлизавета Токаленко

Головний видавець сайту healthapple.info. Редактор статей на сайті.