Реабілітація

Відновне лікування. Комплекс медичних, психологічних, педагогічних та соціальних заходів, спрямований на усунення або можливе повніше відновлення порушення функцій різних систем та органів тіла, що виникли внаслідок захворювання або травми.

Реабілітація в медицині включає широкий спектр заходів, які мають на меті відновлення втрачених можливостей людини. Це може статися внаслідок якоїсь травми чи захворювання, які порушують звичний ритм активності людини та погіршують якість її життя аж до втрати рухливості чи навичок самообслуговування. Всі реабілітаційні заходи покликані максимально відновити якість життя пацієнта, тому при багатьох хворобах та станах реабілітація є необхідною.

Реабілітація що це

Реабілітація – поняття, яке застосовується у медицині, а й у інших сферах діяльності. При цьому медична реабілітація тісно пов’язана з іншими областями; Наприклад, реабілітація інвалідів обов’язково включає відновлення навичок соціальної комунікації та професійних можливостей. Більшість пацієнтів необхідна також психологічна реабілітація.

Медична реабілітація

У медицині реабілітація – це цілий процес, що включає багато компонентів для того, щоб повернути людині її здібності, які були втрачені повністю або частково через хворобу, травму або операцію. Медична реабілітація може стосуватися як фізичного, і психологічного стану людини. При цьому психологічна реабілітація може бути актуальною при багатьох захворюваннях, оскільки сьогодні приділяється велика увага не лише фізичному здоров’ю людини, а й її емоційному настрою. Існування зв’язку між психологічним та фізичним компонентами є доведеним фактом, тому психологічна реабілітація все частіше входить до загальної програми.

Залежно від цього, спрямовані реабілітаційні заходи, виділяються такі види:

• Ортопедична.

Це всі ті дії, які спрямовані на відновлення функцій опорно-рухового апарату, які постраждали внаслідок вроджених чи набутих захворювань, або якихось травм. Дуже часто ортопедична реабілітація потребує різноманітних допоміжних засобів для реалізації збережених рухових можливостей та покращення якості життя людини.

• Неврологічна.

Включає в себе комплексні маніпуляції і вважається найскладнішим видом реабілітації, тому що в цьому випадку потрібно відновлення роботи нервової системи – дуже тонкого механізму, який контролює все тіло людини.

• Кардіологічна.

Як і випливає з назви, цей вид реабілітації спрямований на відновлення нормальної роботи серцево-судинної системи, наприклад, після інфаркту або інших захворювань серця і судин, а також при перенесених операціях на серці.

Суть реабілітації полягає у стимуляції можливостей організму людини до відновлення. Методи підбираються на підставі стану пацієнта, його збережених можливостей та потенціалу до одужання. Як правило, реабілітація включає цілий комплекс методів, що взаємодоповнюють один одного.

Соціальна реабілітація

Якщо медична реабілітація має на увазі відновлення здоров’я людини, то соціальна реабілітація визначається як комплекс заходів, спрямованих на відновлення та захист соціального права людини. Такі заходи можуть знадобитися в багатьох випадках: наприклад, реабілітація людини, яка перебувала в місцях позбавлення волі, або особи, яка прибула в іншу країну і має статус мігранта.

Оскільки соціальна реабілітація використовується для різних категорій людей, які потрапили до складного становища, у ній можна виділити кілька напрямків:

• Соціально-медична реабілітація.

Це відновлення і фізичних функцій людини і організація її повноцінного життя. У межах цього напряму може знадобитися допомога побутового характеру.

• Соціально-психологічна.

Спрямована на те, щоб забезпечити повноцінну та адекватну взаємодію людини в рамках різних груп людей, скоригувати її поведінку та виявити ті можливості, які залишилися збереженими.

• Соціально-педагогічна.

Застосовується в тому випадку, якщо у людини з тієї чи іншої причини постраждала можливість здобувати освіту в загальних умовах. Комплекс заходів такої реабілітації може включати допомогу в здобутті освіти, спеціальне освітнє середовище, особливі методики та програми.

• Професійна реабілітація.

Робота з певної професії більшість людей є невід’ємним компонентом повноцінної соціального життя. У разі, якщо через певні причини немає можливості продовжувати трудову діяльність за своєю спеціалізацією, основним завданням реабілітації стане формування нових або відновлення старих навичок, щоб людина могла знову працювати. Для цього людину можуть навчити новій професії, перенавчити чи створити їй спеціальні умови на робочому місці. Працевлаштування також входить у цей вид соціальної реабілітації.

• Середовище.

Актуальна для людей, які потрапили в нове та незвичне соціальне середовище (наприклад, мігранти, які переїхали в нову для них країну, в якій їм складно адаптуватися власними силами). Проблеми соціального середовища здатні сформувати почуття соціальної неповноцінності, що спричиняє й інші проблеми.

Соціальна реабілітація може досягти своєї мети лише за умови своєчасного виявлення проблеми та розробки комплексної програми, в якій використовується принцип системності. При цьому, оскільки соціальні проблеми мають різний характер і масштаб для кожної окремої людини, необхідна реалізація індивідуального підходу.

Соціальна реабілітація потрібна і в тих випадках, коли людина втрачає навички самообслуговування, самостійного пересування та зазнає інших складнощів. У цьому випадку актуальні спеціальні пристрої, побутові прилади, засоби пересування, які допомагають подолати ці складності.

Особливості процесу реабілітації

Засоби реабілітації

До засобів реабілітації відносять усе, що допомагає досягти основної мети реабілітації – відновлення здоров’я людини, її стабільного психологічного стану, а також його можливості здійснювати трудову діяльність та заходи щодо догляду за собою. Все різноманіття засобів медичної реабілітації можна поділити на кілька груп:

• Засоби активної реабілітації.

Це всі типи фізичних вправ і працетерапії, тобто засоби, які мають на увазі активний фізичний рух. Більшості людей, яким потрібна реабілітація після операції, захворювання чи травми, доводиться відновлювати не лише власне здоров’я, а й рухові навички, і тут не обійтися без спеціально розробленого комплексу вправ, лікувальної фізкультури, занять на тренажерах. Навіть звичайні піші прогулянки можна зарахувати до засобів активної реабілітації.

• Засоби пасивної реабілітації.

Сюди належать переважно медикаментозні засоби реабілітації та фізіотерапія – все те, що не вимагає від пацієнта фізичної активності. Прийом ліків, відвідування відновлювальних процедур у фізіокабінеті, засоби фітотерапії та гомеопатії – це засоби пасивної реабілітації.

• Засоби психологічної реабілітації.

Більшість лікарів погоджується з тим, що психологічний настрій є важливим компонентом успіху всього реабілітаційного процесу. Тому створення такого настрою за допомогою аутотренінгу, релаксації та інших видів психологічної терапії є дуже важливим та невід’ємним компонентом всього процесу реабілітації в цілому.

У разі кожного окремого пацієнта поєднання всіх трьох типів засобів підбирається індивідуально, і залежить від того, з яким порушенням доводиться працювати, наскільки виражені його симптоми чи наслідки.

Реабілітаційне середовище

Реабілітаційне середовище – це особливі умови, які створюються для людини, яка знаходиться в процесі реабілітації. Для кожної категорії пацієнтів реабілітаційне середовище створюється в індивідуальному порядку та має свої особливості. Наприклад, навіть при однаковому захворюванні реабілітаційне середовище для дорослої людини і для дитини буде відрізнятися.

Реабілітаційне середовище є сукупністю наступних факторів:

• Організаційні.

Часто під організаційними чинниками маються на увазі спеціалізовані реабілітаційні центри, стаціонарні установи чи аналогічні організації, спрямовані створення потрібних певної категорії пацієнтів умов.

• функціональні.

Вони застосовуються для відновлення втрачених функцій пацієнта. Залежно від того, з якою проблемою зіткнулася людина, їй може знадобитися медичне, психологічне, соціальне відновлення, допомога у навчанні чи здобутті професії, а також багато іншого. Як правило, у реабілітаційному середовищі є кілька функціональних факторів.

Обов’язково, щоб у реабілітаційному середовищі були присутні всі необхідні повноцінного відновлення компоненти. Системний підхід є важливою умовою успішного впливу умов, що спеціально створюються, на процес реабілітації.

Програма реабілітації

Для будь-якого пацієнта, який потребує реабілітаційних заходів, складається індивідуальна програма реабілітації. Цей комплекс заходів включає всі необхідні дії та способи, що допоможуть забезпечити повноцінне існування людини, відновити її здоров’я до необхідного рівня. Індивідуальна програма реабілітації обов’язково містить не лише перелік необхідних заходів, а й їх рекомендовані обсяги та терміни, в які ці заходи потрібно виконувати.

Так, наприклад, після перелому реабілітація може включати комплекс вправ лікувальної фізкультури і фізіопроцедур.

Однак при серйозніших травмах, які надовго обмежують рухливість людини або іншим чином різко змінюють звичний ритм життя, програма реабілітації може включати психологічну складову. Так пацієнтам, які перенесли інсульт і втратили деякі здібності (говорити чи розуміти мову, частина рухових функцій чи інші) буває дуже важко повернутися до активного життя. Вони можуть відчувати себе тягарем для своїх родичів, втратити сенс у продовженні будь-яких дій. Через те, що іноді результат реабілітаційних заходів може бути помітний лише через тижні (а іноді й місяці), пацієнт перестає бачити сенс у їх продовженні, що лише посилює ситуацію.

У цьому випадку вкрай важливою є не лише підтримка родичів, а й професійна допомога психолога, який має досвід роботи з подібними пацієнтами.

Будь-яка індивідуальна програма реабілітації має не обов’язковий, а рекомендований характер, і ніхто не може заборонити людині повністю відмовитися від призначених реабілітаційних заходів, або виконувати їх лише частково. Однак відмова дотримуватися програми реабілітації негативно впливає на стан здоров’я та суттєво затримує повернення людини до нормального повноцінного життя.

Період реабілітації

Період реабілітації – це той час, який потрібний для проведення реабілітаційних заходів та відновлення життєвих функцій людини у повному обсязі. Цей показник є дуже індивідуальним і залежить не тільки від того, у зв’язку з яким захворюванням (травмою, ситуацією) потрібна реабілітація, а й від особливостей конкретного пацієнта та його організму. Наприклад, деякі люди відновлюють рухові здібності після травми спинного мозку протягом досить короткого періоду часу, тоді як іншим необхідний значно більший термін.

Періоди реабілітації можуть розділятися за тим, у якому середовищі проходять реабілітаційні заходи. Якщо протягом деякого часу після операції людині потрібне відновлення в умовах стаціонару, це стаціонарний період реабілітації. Якщо ж реабілітаційна програма наказує перебування на курорті або в санаторії, цей період носитиме назву санаторно-курортного.

Лікування та реабілітація

Лікування (медикаментозне, фізіотерапевтичне, тощо) є невід’ємним компонентом медичної реабілітації, оскільки завдяки лікуванню відновлюється нормальний стан організму та можливість нормальної життєдіяльності. Реабілітацію з цієї позиції можна визначити як відновне лікування; ці заходи також спрямовані на те, щоб запобігти ускладненню захворювань.

Найбільш популярним методом відновного лікування сьогодні є фізіотерапія, яка демонструє не тільки високу ефективність для багатьох захворювань, але й безпеку для пацієнтів, оскільки має мінімум побічних ефектів. Перевага фізіотерапії як компонента відновного лікування також полягає в тому, що деякі її методи здатні підвищити чутливість організму до деяких препаратів, а отже, прийом медикаментів можна буде скоротити. Нарешті, фізіотерапевтичні методи надають як відновлювальне, а й профілактичний вплив, і навіть зміцнюють організм загалом.

Відновне лікування актуальне не лише для реабілітації пацієнтів після хвороб та травм, для інвалідів, а й для здорових людей. І вищезгадана фізіотерапія, та інші компоненти відновного лікування (наприклад, лікувальна фізкультура та загальнозміцнюючі препарати) мають профілактичний ефект проти багатьох захворювань, дозволяючи не тільки зберегти здоров’я організму на більш тривалий період, але й зробити його міцнішим, позбавившись від дрібних нездужань та підвищивши загальний тонус організму.

Реабілітація хворих різних категорій

Для кожної категорії хворих є особливості реабілітаційного процесу. Вони можуть залежати не тільки від того, яке захворювання чи порушення викликало необхідність реабілітації, а й від інших факторів – наприклад віку людини, якій потрібна реабілітація.

Реабілітація дітей

Оскільки дитячий організм має свої особливості, що відрізняють його від організму дорослої людини, реабілітація дітей теж матиме деякі відмінності. Дитина перебуває у розвитку фізичних і психічних функцій, отже мета дитячої реабілітації полягає у відновленні здоров’я дитини, а й у поверненні йому можливостей оптимального темпу розвитку.

Важливо розуміти, що у педіатрії крім поняття медичної реабілітації дітей є ще одне схоже поняття «абілітація», під яким мається на увазі не відновлення, як у випадку з реабілітацією, а формування «з нуля» певних навичок. Це поняття застосовується для тих дітей, які через вікові особливості поки що не адаптовані до соціального середовища, тобто для малюків, яким ще не виповнилося три роки.

Реабілітація дітей може проводитись у різних установах, при цьому не лише тих, що належать до сфери охорони здоров’я (дитяча поліклініка, стаціонар, відділення реабілітації, дитячі санаторії), а й у освітніх. Сім’я теж має дуже важливе значення в процесі реабілітації дитини незалежно від виду та тяжкості її захворювання, оскільки саме в сім’ї створюється сприятливий емоційний клімат, що сприяє якнайшвидшому відновленню.

Найчастіше процес реабілітації хворих дітей можна поділити на три основні етапи:

• Клінічний, він же стаціонарний.

Тут відбувається завершення лікування, а також підготовка до реабілітації; З цією метою можуть застосовуватися медикаментозні препарати, лікувальна фізкультура, різні методи фізіотерапії. Нерідко стаціонарний етап реабілітації включає спеціальну дієту для дитини. Те, наскільки був успішний цей етап, оцінюється за результатами аналізів.

• Санаторний етап.

У спеціалізованих лікувальних санаторіях для дітей створюються спеціальні умови, в яких дитина відновлюється швидше, а спеціально підібрані відповідно до захворювання медикаменти, процедури та дієта забезпечують нормалізацію функцій уражених органів та систем.

• Адаптивний етап.

Мета даного етапу – повернути дитину до тих умов життя, які є звичними для цього вікового періоду. Цей етап може відбуватися і в сім’ї, і спеціалізованих центрах. При цьому важливо розуміти, що для дітей з хронічними захворюваннями мета адаптивного етапу полягає не лише у досягненні оптимального стану здоров’я, а й у підтримці рівня шляхом застосування спеціалізованих методів. Діти з хронічними захворюваннями зазвичай перебувають на диспансерному обліку в поліклініці за місцем проживання.

Чим раніше розпочато процес реабілітації дітей, тим кращих результатів можна буде досягти.

Реабілітація інвалідів

Особливості реабілітації осіб з тим чи іншим ступенем інвалідності визначаються самим поняттям інвалідності як стану, при якому відбувається повна або часткова втрата можливості людини до повноцінного життя, навчання, праці та догляду за собою. Оскільки кожна людина, яка отримала інвалідність, має свої особливі потреби, реабілітація інвалідів спрямована на те, щоб відновити їх фізичний стан і трудові навички до потрібного рівня, а також адаптувати інвалідів до поточних умов, наскільки це можливо.

Згідно з результатами медико-соціальної експертизи, після первинного присвоєння або переогляду інвалід отримує індивідуальну програму реабілітації, яка розробляється для конкретного випадку. Ця програма є комплексом заходів щодо відновлення із зазначенням їх видів і форм, рекомендованих обсягів і термінів виконання. Залежно від конкретного випадку, така програма може бути розроблена на строк 1 рік, два роки, безстроково або, що актуально для дітей з інвалідністю, до досягнення ними 18 років.

Для інвалідів також використовується поняття абілітації, яке має на увазі не відновлення, а формування деяких здібностей до самообслуговування, побутових навичок та здібностей встановлювати контакти в соціумі, яких не було раніше. Однак методи та засоби реабілітації схожі на ті, що використовуються під час формування нових навичок.

Жодна програма реабілітації не є обов’язковою для людини, і інвалід може відмовитися від виконання її в цілому, так і від часткового її виконання. При цьому відмова від програми звільняє відповідні організації від відповідальності за її виконання.

Часто до програми реабілітації інвалідів входить використання спеціальних засобів та пристроїв, які включають:

• пристрої, створені для того, щоб інваліди могли обслуговувати себе без сторонньої допомоги,
• засоби для догляду,
• допоміжні засоби для осіб, які мають проблеми з орієнтуванням у просторі
• спеціальний інвентар, у тому числа для занять лікувальною фізкультурою
• протезні вироби, ортопедичні пристрої.

Всі ці засоби виділяються інвалідам відповідно до рекомендацій, зазначених у ІПР, на підставі медичних діагнозів та протипоказань. Відповідно до закону, певні технічні засоби, необхідні для покращення якості життя та реабілітації, можуть бути надані інвалідам безкоштовно, для їх отримання необхідно надіслати за місцем проживання заяву відповідної форми до Фонду соцстрахування.

Реабілітація наркозалежних

Залежно від наркотичних речовин визнана одним з найважчих видів залежності, тому людям, які раніше приймали наркотики, найчастіше потрібен цілий комплекс реабілітаційних заходів для повернення до нормального життя. Оскільки наркотичні речовини формують залежність і фізичному, і психологічному рівні, про успішну реабілітацію можна говорити тоді, коли людина як виявляє ознак наркозалежності, а й повністю повертає всі свої можливості.

Наркозалежна людина представляє проблему не тільки для себе, але для близьких, рідних і друзів, оскільки вона втрачає можливість адекватного сприйняття навколишньої дійсності і втрачає правильні прагнення і цілі. При цьому самостійно подолати залежність та повністю реабілітуватися здатні одиниці; решті потрібна комплексна допомога фахівців, а також підтримка близьких.

Спеціалізована допомога з реабілітації наркозалежних надається у центрах лікування наркоманії та інших подібних організаціях, де застосовуються методи, що допомагають очистити організм від наркотиків та зняти залежність на фізичному та психологічному рівнях. Це стає можливим під час використання певних медикаментів, фізіотерапії, а також психологічних методик – тренінгів, групових занять. Велика заслуга таких центрів полягає у створенні спеціального середовища, сприятливого для того, щоб вилікуватися від наркотичної залежності та розпочати шлях реабілітації.

Реабілітація наркозалежних включає два основні етапи:

1. детоксикація, тобто очищення організму хворого від наркотичних речовин. Цей етап може проходити тільки в амбулаторних умовах.
2. Реабілітаційні заходи. Включають роботу психологів, консультантів, соціальних працівників; якщо під час першого етапу використання медикаментів найчастіше обов’язково, то на етапі реабілітації ліки застосовуються найчастіше лише з метою корекції вторинних розладів (наприклад, депресивних станів).

Після того, як людина, яка позбулася наркотичної залежності, залишає установу, її реабілітація триває. Отримані в реабілітаційному центрі знання людина навчається застосовувати у звичному житті. Тут людині потрібна підтримка близьких, у тому числі виключення умов, що провокують повернення до вживання наркотиків, а також сприяння працевлаштуванню.

Відновна реабілітація при різних захворюваннях

Відновна реабілітація – етап, який проходять багато хворих після операцій, травм та серйозних захворювань. У кожному окремому випадку потрібно виконання особливої ​​програми, яка допоможе повернутися до повноцінного життя.

Реабілітація після інсульту

Незалежно від віку хворого, який переніс інсульт, найчастіше наслідки цього захворювання бувають досить серйозні та вимагають комплексних реабілітаційних заходів. До найбільш поширених наслідків інсульту належать:

• Проблеми з моторикою та координацією при пошкодженні мозочка або проблемах зі спинним мозком.
• Параліч м’язів, як правило, на стороні, протилежній потерпілому півкулі.
• Парестезія, тобто раптові оніміння чи почуття поколювання в ногах чи руках.
• Невропатії (порушення термічної чутливості, проблеми із відчуттям смаку їжі).
• Проблеми з промовою, які виявляються як порушенням своєї промови, і втратою здатності правильно сприймати звернення співрозмовника.

Якщо стан хворого дозволяє, реабілітація після інсульту починається буквально з перших днів у неврологічному відділенні, після чого продовжується у спеціальних реабілітаційних центрах, а також вдома – тут потрібна допомога членів сім’ї. Важливим методом реабілітації після інсульту є кінезотерапія, тобто лікування рухом (відоміша назва – лікувальна фізкультура). Починаючи з пасивної гімнастики (коли розминку суглобів виконує не сам хворий, а лікар) і поступово ускладнюючи вправи, можна досягти повноцінного повернення рухової здатності. Кінезотерапія часто підкріплюється різними методами фізіотерапії, до яких входить стимуляція електричним струмом. Перші два-три місяці знадобиться приділити заняттям особливо пильну увагу.

Повноцінна реабілітація після інсульту неможлива без відмови від алкоголю та цигарок, оскільки ці згубні звички негативно впливають на головний мозок. Хворому потрібно дотримуватися режиму сну та спеціального збалансованого раціону, а також приймати засоби для підвищення імунітету.

Скільки часу займе реабілітація після інсульту? Тривалість відновлювального періоду залежить від цього, з яким видом інсульту доводиться мати справу. Якщо це ішемічний інсульт, що спричинив невеликий неврологічний дефіцит, то для повного відновлення знадобиться пара-трійка місяців. При вираженому неврологічному дефіциті, що включає грубий параліч та суттєві порушення координації незалежно від виду інсульту, тільки через півроку хворий зможе частково відновити порушені функції; повна відновна реабілітація може зайняти кілька років або зовсім не відбутися. Повної реабілітації не відбувається при тяжких ішемічних та геморагічних інсультах, що призводять до інвалідності; знадобляться роки тільки для того, щоб хворий зміг частково відновитися.

Реабілітація після операції

Успішне хірургічне втручання – це лише половина успіху, адже після будь-якої операції хворому потрібне відновлення. Реабілітація після операції залежить від того, який характер мало хірургічне втручання, проте основні цілі відновної терапії є єдиними:

• Попередження ускладнень
• Відновлення рухливості
• Загальне одужання, у тому числі відновлення психологічного стану
• Усунення больового синдрому
• Повернення хворого до нормального активного життя.

Скільки триватиме відновлювальний період, залежатиме не тільки від типу операції (хоча це найістотніший фактор), але й від інших факторів. Стать та вік пацієнта впливають на тривалість реабілітаційного періоду; Статистика показує, що молодий організм відновлюється швидше, а у жінок відновлювальний період займає менше часу, ніж у чоловіків. Наявність шкідливих звичок, фізична підготовка та психологічний настрій також є додатковими факторами, що впливають на час, який буде потрібний для реабілітації після операції.

З метою реабілітації у післяопераційний період можуть застосовуватись такі методики:

• Медикаментозна терапія.

В основному це препарати, які знімають больовий синдром, а також засоби підвищення імунітету та інші ліки.

• Фізіотерапія.

В цьому випадку як відновний засіб використовується вплив фізичних факторів: електричний струм, температура та інше. Фізіотерапія затребувана практично за будь-якої післяопераційної реабілітації.

• Лікувальна фізкультура.

Спеціальні комплекси вправ з поступовим збільшенням навантаження дозволяють покращити рухливість та повернути людині здатність нормально рухатися. Доведено, що фізична активність покращує не тільки стан опорно-рухового апарату, а й психологічний настрій, від якого залежить успіх реабілітації.

• Масаж.

Цей метод має загальнозміцнюючий вплив, стимулює кровообіг, позитивно впливає на обмін речовин.

• Спеціальне харчування.

Ретельний підбір продуктів не тільки допоможе швидше відновитись після операції, але й забезпечить формування правильних харчових звичок, корисних надалі.

• Психотерапія.

Основне завдання психолога, включеного в реабілітацію після операції, – створити у нього правильний настрій на одужання. Хоча великий вплив на настрій пацієнта і підтримка близьких, психолог може справді об’єктивно оцінити стан людини, за необхідності використовуючи як психологічні методики, а й спеціальні ліки-антидепресанти.

На думку експертів, комплексний підхід до реабілітації вкрай важливий у перші місяці після операції, оскільки своєчасний початок діяльності з відновлення втрачених функцій не лише скоротить реабілітаційний період, а й допоможе сформувати у хворого правильне ставлення до власного стану та налагодження на одужання.

Ендопротезування: реабілітація

Ендопротезування являє собою операцію зі встановлення внутрішнього протезу, покликаного замінити частину ураженого внаслідок тієї чи іншої хвороби суглоба для того, щоб повернути пацієнтові повний обсяг рухів. Ендопротези точно повторюють анатомічну форму здорового суглоба, проте складаються не з кісткової тканини, а зі сталевих сплавів, стійких до корозії. У виробництві ендопротезів також може використовуватися кераміка або пластмаси, що мають особливу міцність.

Ендопротези кріпляться до кісток за допомогою спеціальних речовин, що міцно фіксують нову частину суглоба на своєму місці. Однак така заміна зовсім не означає, що відразу після операції пацієнт зможе встати і піти так само, як і здорова людина; дуже часто люди, які перенесли операцію із заміни суглобів, скаржаться на те, що їхній суглоб не може працювати повноцінно. Це пояснюється тим, що суглоб, хоч і знаходиться тепер у здоровому стані, залишається все тим же шарніром, рух якого залежить від оточуючих його зв’язок і м’язів. Оскільки до операції рух в області ураженого суглоба був обмежений, ці зв’язки і м’язи поступово втратили можливість повноцінно функціонувати, і реабілітація в основному спрямована на те, щоб відновити дану можливість.

Типові заходи, які включають реабілітацію після ендопротезування, такі:

• Медикаментозна терапія.

Мета прийому ліків у цей період – зміцнення організму, тому до переліку рекомендованих медикаментів входять вітаміни та інші загальнозміцнюючі засоби. Часто лікарі рекомендують приймати антибіотики, щоб ослаблений організм не був схильний до впливу патогенних мікроорганізмів. Залежно від стану пацієнта йому можуть бути рекомендовані болезаспокійливі та лікарські препарати для лікування супутніх захворювань.

• Лікувальна фізкультура.

Для того, щоб повернути мускулатурі нормальний тонус, а також нормалізувати рухові функції після ендопротезування пацієнтам призначають спеціальні комплекси вправ, які необхідно виконувати регулярно.

• Психологічна підтримка

Багато пацієнтів після операції побоюються піддавати суглоб навантаженню, висловлюючи побоювання, що може тріснути чи зламатися. Це виправдано, адже для того, щоб звикнути до присутності в організмі чужорідного елемента, кожній людині знадобиться певний час. Тому в цьому плані завдання лікарів полягає в тому, щоб докладно пояснювати пацієнтові все, що з ним відбувається, і позбавити його надуманих побоювань.

• Правильне чергування навантажень та відпочинку.

Хоча працювати над відновленням рухливості та тонусу м’язів необхідно, їм потрібний і відпочинок для того, щоб не перепрацювати.

Часто на початку реабілітації після ендопротезування пацієнтам потрібні різні допоміжні опори, адже рухова здатність досі не відновлена. Як статична опора для полегшення процесу підняття з ліжка або стільця можна використовувати стіл, ходунки або спиратися на інші елементи меблів. Якщо людина тільки починає робити перші кроки, рекомендується запропонувати їй ходунки – вони надійніші, ніж милиці та тростину, а також можуть використовуватися не лише як статична, а й як рухлива опора. Милиці знадобляться тоді, коли пацієнт почне ходити впевненіше, проте все ще змушений стежити за рівновагою; зрештою з милиць пацієнти переходять на тростину, а багато хто згодом відмовляється і від неї.

Перелом: реабілітація

Перелом кісток – часті наслідки серйозних травм, і в цьому випадку хворому потрібне не тільки тривале лікування, а й певна реабілітація. Відсутність реабілітаційних заходів може призвести до втрати рухливості, що в свою чергу спричиняє суттєві зміни в роботі опорно-рухового апарату в цілому.

Лікування будь-якого перелому включає обов’язкову фіксацію пошкодженої кістки у певному положенні для того, щоб забезпечити її правильне зрощування. Вимушена бездіяльність призводить до того, що м’язи, що не працюють, стають ригідними, кровообіг у них порушується, загальний показник здоров’я теж порушується. Тому реабілітаційні заходи рекомендується розпочинати відразу, як тільки лікар їх дозволить.

Реабілітація при переломах включає комплекс певних заходів. Насамперед для того, щоб уникнути м’язової атрофії, після перелому рекомендується регулярно займатися лікувальною фізкультурою. Часто ЛФК поєднується із сеансами масажу чи акупунктури, що додатково прискорює процес одужання та повного повернення рухливості.

Реабілітаційний період істотно подовжується, якщо перелом носив осколковий характер або відбулося зміщення. Оскільки в обох випадках пошкоджена кінцівка довше знаходиться без руху, низький рівень активності призводить до більш серйозних наслідків, які вимагають багато часу для корекції.

Основними методами, що використовуються для реабілітації хворих на переломи, є:

• Лікувальна фізкультура для попередження атрофії м’язів.

Спеціальні вправи відновлюють рухливість та забезпечують підвищення активності.

• Фізіотерапія.

Вплив на пошкоджену область за допомогою таких процедур як ультразвук, прогрівання, лазеротерапія, фонофорез та інші.

• Магнітотерапія.

Застосовується ще тому етапі, коли гіпс з пацієнта ще знятий; пасивні коливальні рухи забезпечують збільшення м’язової сили та зберігають координацію рухів.

Комплекс методів реабілітації після переломів рекомендується розпочинати якомога раніше. Деякі методи можна застосовувати в умовах лікувального закладу, а інші (наприклад, лікувальні вправи) можна використовувати і вдома.

Реабілітація суглобів

Хвороби суглобів запального та іншого характеру досить поширені, особливо серед старшого покоління. Проблеми із суглобами призводять до обмеження рухливості, а також до появи інших супутніх симптомів. Хвороби суглобів можуть протікати в гострій, підгострій та хронічній формі; реабілітаційні заходи застосовуються для двох останніх форм перебігу захворювання.

Реабілітація суглобів у підгострій стадії має на меті збереження функцій ураженого суглоба. Тут актуальна комплексна фізична реабілітація: масаж, лікувальна фізкультура, фізіотерапія, а також лікування становищем. Реабілітаційні заходи для хронічної форми ураження суглобів також проводять у комплексі; допомогти суглобам зберегти рухливість можна завдяки лікувальному масажу, спеціальної гімнастики, брудолікування, а також відвідування спеціалізованих курортів.

Реабілітація суглобів може відбуватися як у стаціонарних умовах, так і в домашніх, проте в останньому випадку необхідно консультуватись із фахівцями. Курорти та санаторії – ще один добрий спосіб зупинити прогресування захворювання суглобів та повернути їм нормальну рухливість, тобто провести реабілітаційні заходи.

Завдання реабілітації суглобів включають:

• Профілактику порушення функції суглоба
• Розвиток рухливості
• Підвищення можливостей м’язів, що знаходяться поряд з ураженим суглобом, профілактика м’язової атрофії
• Відновлення працездатності
• Зниження больового синдрому

Повноцінне виконання цих завдань можливе лише при регулярному виконанні реабілітаційних заходів у відповідності.

Психологічна реабілітація

Зв’язок психологічного настрою та фізичного стану людини вже давно доведено, тому психологічна реабілітація для всіх захворювань та станів не менш важлива, ніж реабілітація фізичного характеру. Однак у більшості випадків самостійно досягти потрібного психологічного настрою після травми чи тяжкої хвороби складно, і в цих випадках потрібна підтримка з боку – наприклад, допомога близьких чи звернення до психолога.

Роль родичів в процесі реабілітації

Незалежно від характеру травми спочатку після виписки зі стаціонару тягар догляду за пацієнтом, який потребує реабілітації, лягає саме на його родичів. У цьому випадку можна виділити три основні компоненти реабілітації:

• Допомога.

Це може бути сприяння реалізації якихось побутових потреб, навіть у тому, що стосується догляду за собою, оскільки після деяких захворювань (наприклад, великого інсульту) людям буквально доводиться заново вчитися елементарним діям. Фізична реабілітація в домашніх умовах також часто вимагає сприяння родичів, зокрема контролю за правильністю виконання реабілітаційних заходів.

• Стимуляція.

Дуже часто пацієнт очікує, що після захворювання чи операції максимально швидко повернеться до звичайного життя, але насправді процес затягується, внаслідок чого людина втрачає віру у себе і не бачить сенсу щось робити. Завдання родичів у цей момент – переламати цю апатію, змусити займатися далі та вказати на те, що результат цілком досяжний. Невід’ємною частиною процесу стимуляції є похвала за будь-які досягнення, нехай навіть це дії, які здорова людина виконує на автоматі, не замислюючись.

• атмосфера.

Те, що процес реабілітації часом змінює весь ритм життя сім’ї далеко не на краще – це не новина, проте щодня нагадувати людині, якій потрібне відновлення, про те, як все погано, зовсім не варто. Для хворого потрібно створити позитивну атмосферу підтримки та довіри, а також зробити так, щоб він не був «на узбіччі», а брав активну участь у справах та вирішенні сімейних питань.

Існує поняття реабілітологічного потенціалу родичів хворого, що складається з можливостей позитивного їхнього впливу на процес реабілітації, потреби піклуватися про людину, спілкування з нею, а також грамотний підхід до реалізації реабілітаційних заходів. Високий рівень цього показника означає хорошу готовність даного родича брати участь у процесі реабілітації та співпрацювати з фахівцями, які допомагають відновленню порушеного здоров’я та соціального становища людини. Якщо ж рівень реабілітологічного потенціалу з тих чи інших причин недостатній, родичам хворого може бути потрібна допомога фахівців для підвищення ефективності реабілітації.

Допомога психолога

Метою психологічної реабілітації є формування в людини адекватного сприйняття власного стану, отримання на певний спосіб життя і встановлення нормальної самооцінки. Така реабілітація найчастіше згадується у зв’язку з тими пацієнтами, яким потрібне відновлення після позбавлення тяжкої залежності (алкоголізм, наркоманія). Однак і після захворювань, травм та інших станів, пов’язаних із тимчасовою втратою працездатності та неможливості здійснювати елементарний догляд за собою багатьом потрібна допомога психолога.

Програма психологічної реабілітації складається індивідуально виходячи з даних комплексної психологічної діагностики. Використання певних методів дає психологу картину тих змін, до яких призвела фізична недуга та втрата певних можливостей. Вже після того, як відбувається опрацювання результатів діагностики, психолог складає індивідуальну програму.

Основним компонентом програми психологічної реабілітації є співпраця психолога та людини, якій потрібна допомога, проте взаємодія фахівця та сім’ї постраждалої людини також є важливим чинником. Спілкування самого пацієнта і психолога ні в якому разі не повинно призводити до того, що у людини формуватиметься неправильна картина того, що відбувається. Він повинен усвідомлювати, наскільки серйозний його стан, однак це усвідомлення не повинно ставати причиною відчаю та бездіяльності.

Сімейне консультування близьких людини, якій потрібна реабілітація, будується навколо чіткого розуміння способу життя цієї конкретної сім’ї та можливих змін. Тому перед тим, як дати якісь рекомендації, психолог має максимально докладно з’ясувати особливості сімейного укладу у цьому конкретному випадку.

Окремим напрямком роботи психологів є соціально-психологічна реабілітація, тобто відновлення можливості людини комфортно почуватися серед інших людей. Найбільш складно цей процес протікає у тих, хто не так давно позбавився тієї чи іншої залежності, проте проблеми можуть виникнути і у тих, чий спосіб життя занадто різко змінився у зв’язку з поточним станом (наприклад, людина, яка звикла до активного способу життя, пошкодила хребет і є знерухомленим протягом деякого часу).

Реабілітація є логічним продовженням лікування багатьох захворювань та станів, тому що навіть успішне лікування не завжди може забезпечити повне відновлення організму та повернути йому працездатність. Саме з цієї причини сьогоднішня медицина виділяє окрему категорію фахівців-реабілітологів, які беруть участь у реабілітації пацієнтів, які перенесли різні операції або отримали важкі травми.