Питання психологу: що таке патологічні ревнощі і чи можна їх позбутися?

Вам зустрічалися патологічно ревниві люди? Чи не переносять, коли їхні друзі спілкуються з кимось іншим, які читають особисті листування, виводять близьких розпитуваннями, де і з ким ті проводять час? А може, ви й самі буваєте часом надто підозрілими? Ми вирішили розібратися у питаннях ревнощів та заручитися допомогою експерта.

Випробовувати почуття ревнощів – це нормально?

Давайте спочатку розберемо, як проявляється ревнощі. Партнер подивився на іншу людину, а у ревнивця вже виникли думки: «О, той інший (а) кращий, красивіший, цікавіший за мене… А раптом він (вона) піде до цього іншого, перестане зі мною спілкуватися?»

Що за цими думками стоїть? Невпевненість у собі, дуже низька самоцінність та самооцінка. Ревнивець себе не вважає цікавим, вартим. Він постійно порівнює себе з потенційними конкурентами. Людина хоче бути у відносинах, але не впевнена, що гідна їх.

Нормально відчувати прикрість, якщо бачиш, як твій партнер заграє з іншою дівчиною або партнерка віддала перевагу компанії інших чоловіків. Ненормально, коли будь-який погляд на інших людей розцінюється як втрата інтересу до партнера.

Якщо ревнощі стають некерованими, вони можуть переростати в тотальний контроль, насильство над партнером. У пориві ревнощів відбувається велика кількість злочинів.

У чому різниця між ревнощами та почуттям власництва? Що гірше?

На нашу думку, різниця у фокусі уваги. Почуття власництва — це коли я хочу, щоб інший належав мені, проводив зі мною весь час. Власник наголошує на своєму інтересі та своїх почуттях до партнера, на бажанні мати і ні з ким не ділити — моє! Власництво — надмірно впевнене та ствердне.

Ревнивець акцентується на почуттях партнера щодо його та інших: «Чи цікавий я партнеру, чи любить він мене? А чому він подивився на іншого, він, напевно, краще за мене?» Ревнощі – надмірно сумнівається, що порівнює себе з іншими.

У здоровому варіанті стосунків партнери спираються як на свої почуття («мені цікавий мій партнер, тому я з ним»), так і на почуття іншого («я цікавий своєму партнеру, здорово, що ми збігаємося»), враховують бажання один одного, довіряють один одному. Деякий ступінь власництва та ревнощів присутній у відносинах, і їхня мета – оберігати, охороняти, захищати «моє». Ревнощі можуть виникати, якщо цього є привід. Це свого роду компот з таких почуттів, як образа, страх, агресивність, заздрість, жалість до себе, досада, які, природно, виникають у випадку, якщо людина дізнається про зраду.

Однак і надмірний, неконтрольований та необґрунтований прояв ревнощів, і бажання розпоряджатися життям партнера, встановити над ним тотальний контроль виходять за рамки здорових стосунків.

Коли ревнощі переходять у патологію?

Виділяють три види ревнощів: нормальна, надцінна і маячня. Нормальні ревнощі притаманні будь-якій психічно здоровій людині.

Коли ревнощі стають нав’язливими, некерованими, з’являється неконтрольоване бажання стежити за кожним кроком партнера, читати його листування з очікуванням знайти там підтвердження своїм підозрам — це вже патологія.

Надцінні ревнощі носять характер компульсивної обсесії: людина не може відключитися від відповідних переживань, усвідомлює їхню безпідставність і найчастіше веде з ними свідому, але безуспішну вольову боротьбу. У цьому випадку допоможе психотерапія, яка не виключає медикаментозної підтримки.

Маячня ревнощів – симптом, що виникає на тлі хвороби (хронічного алкоголізму, судинної деменції, шизофренії та інших органічних розладів). Виявляється у тотальному контролі партнера, ідеях і висновках, які не мають логічного зв’язку («Вийшла винести сміття — знайшла привід, у під’їзді чекає коханець, я точно знаю» тощо). Людина може стежити, влаштовувати розбирання, наводячи дуже дивні докази, вимагати доказів. Життя поряд з таким партнером стає нестерпним і небезпечним. Оскільки марення ревнощів відносять до симптому хвороби, людина потребує психіатричного лікування.

Як почуття ревнощів пов’язане із самооцінкою? Чи правда, що ревнують лише люди з низькою самооцінкою?

Я б сказала так: патологічні ревнощі, зокрема, пов’язані з низькою самооцінкою, причиною якої могла бути травма, перенесена в дитинстві, коли дитина була свідком обману, насильства, догляду, зради одного з батьків, якщо вона росла в співзалежному середовищі. Токсичні відносини між батьками та щодо дітей не давали досвіду довіри собі та іншим людям.

Впевненість у собі («я — добрий») у таких людей виникає тоді, коли людину обирають («Мене вибрали — значить, я чогось вартий! Я важливий!»). Однак відсутність внутрішньої цінності через якийсь час змусить сумніватися в тому, що його щиро обирають, що його взагалі можуть любити.

Сумнів у важливості та самоцінності витісняється та проектується на партнера: ти в мені сумніваєшся (а не я в собі). Людина не відокремлює ставлення до неї батьків від ставлення до неї інших людей, звідси багато недовіри до людей.

Чи можна відучити себе ревнувати? І чи потрібно?

Ревнощі — один із механізмів захисту. Неможливо припинити ревнувати зусиллям волі. Тут важливо розібратися в причинах невпевненості в собі, недовіри до інших, відновити цінність себе, повернути собі впевненість, уміння спиратися на свої почуття та бажання, поважати свободу вибору – свою та інших.

Якщо почуття ревнощів починає руйнувати ваші стосунки і набуває патологічного характеру, тобто стає нав’язливим, якщо ваш партнер не давав явних приводів, а вам постійно здається, що ви перестали його цікавити, варто звернутися до фахівця, психолога.

Я постійно провокую свого партнера на ревнощі, навіть якщо підстав немає. Які можуть бути причини?

А що, якщо є привід, то провокувати на ревнощі можна? І який це може бути привід?

Наприклад, чоловік фліртує із подругою дружини. І у дружини виникає привід пофліртувати з іншим чоловіком? Але немає жодної гарантії, що чоловік ревнуватиме, якщо стосунки подружжя зайшли в глухий кут.

Є переконання, що для того, щоб утримати партнера, треба змусити його ревнувати. Когось збуджує ревнощі. Це ще й спосіб, що часто вибирається, перевірити: любить — не любить? Якщо ревнуватиме, значить любить. Багато пар цим користуються до тих пір, поки не зруйнують відносини.

Біда в тому, що багато хто не привчений з’ясовувати стосунки шляхом розмови, промовляння своїх переживань і побоювань, почуттів. Пред’явлення своїх почуттів та сумнівів сприймається як слабкість, наприклад. І тоді йдуть різні способи маніпуляції, зокрема і провокація ревнощів.

Чи треба говорити людині, що я її ревную? Чим може обернутися замовчування своїх почуттів?

Ми вважаємо, що краще чесно висловити свої почуття у словах, ніж у діях. Партнеру стане зрозуміло, що з вами відбувається, напруженість між вами знизиться, і, цілком можливо, ви одразу проясните ситуацію і ваші сумніви розвіяться.

Наприклад: «Мені здається, що та дівчина краще, ніж я, у неї більше грудей і довші за ноги. Я взагалі часто сумніваюся, що я на твій смак і тобі зі мною цікаво».

Якщо не висловлювати свої почуття — а вони нам дано, щоб ми приймали рішення і діяли, — це призведе до того, що людина почне діяти ірраціонально: перевіряти телефон, пошту, стежити за партнером, мучитися від сумнівів, закатувати істерики та скандали. І якщо партнер не давав приводу для ревнощів, йому буде незрозуміла ваша поведінка, вона почне її лякати і може призвести до розриву стосунків.

А якщо я ревную навіть своїх друзів чи колег, зі мною щось не так? Як бути у такому разі?

Ми раніше розглянули три види ревнощів. У нормі найчастіше є привід, ситуація, в якій ревнощі включаються як механізм захисту — і це нормально. А якщо ви відчуваєте, що ревнощі стає нав’язливим почуттям, від якого ви не можете піти, приносить багато дискомфорту, заважає вибудовувати стосунки, варто звернутися за допомогою до психолога.

Неможливо просто собі сказати, як у фільмі: «Я найчарівніша і найпривабливіша» — і все налагодиться. Навіть якщо у почуття ревнощів був привід — підірвано довіру до конкретної людини. А якщо це почуття стає перманентним, схоже, що підірвано довіру до людей та себе. Порадами тут не допоможеш. Тут важливо розглядати контекст виникнення проблеми, працювати з перенесеною травмою, відновлення довіри.